Усі – в смартфонах, – вчитель з півстолітнім стажем про сучасних луцьких учнів

Бути учителем – це уміти передати свої знання не одній сотні дітей. Хороший педагог – це наставник, порадник, який розрадить, підтримає і виховає у дитині особистість. Саме таким є вчитель ЛНВК ЗОШ I-III ступенів №22-ліцей Василь Ольхович, який навчає дітей уже понад пів століття. Він – заслужений працівник та відмінник освіти України.

– Василю Олексійовичу, це була мрія дитинства – стати учителем фізики?

–  Так, насправді я з дитинства мріяв про професію педагога. Але у планах було вступати на факультет англійської мови. Любов до фізики привив мені мій старший брат Євген Ольхович. Він викладав фізику  у моєму класі. Я так і пішов по його стопах, вирішив вступати на фізико-математичний факультет у Луцький педінститут імені Лесі Українки. Навчався з 1964 по 1968 рік. Складав держекзамени і паралельно був призначений у школу № 15 вчителем фізики і астрономії, де також працював і мій брат. Вчителем я пропрацював 17 років, з них 5 – очолював заклад. Далі мені запропонували піти завучем у школу № 10, де я пробув маже 2 роки, і мене повернули у 15-у школу директором. Далі мені запропонували очолити школу № 22. Коли мене призначили на цю посаду, ще тут був тільки фундамент приміщення. Тому я до обіду працював у школі № 3, був призначений там заступником директора, і проводив уроки. А після обіду йшов до нової школи. І я бачив, як цеглинка за цеглинкою вона будувалася. Уже 4 роки, як я просто працюю тут учителем, а очолював заклад 26 років. Тому ця школа у моєму серці. Я дім не побудував, але школу побудував. Я формував тут педагогічний колектив, а вчителі і діти прийшли різні. Взагалі школа була розрахована на 1186 учнів і мала би працювати в одну зміну. Але уже в перший навчальний рік ми мали 1400 дітей. Потім було 1600, зараз у школі 1500 учнів, працюємо у дві зміни. Звичайно, мені дорога і школа № 15, адже там було становлення мене як вчителя.

–  Скільки років працюєте?

–  Уже 51 рік. Пів століття працюю педагогом. І не шкодую.

–  Чи важко навчати «дітей з гаджетами»?

– Діти змінилися. Скажу так: зараз дуже багато невихованих. І це проблема. Батьки і діти знають права, але не хочуть чути про обов’язки. Мовляв, ви на мене не маєте права прикрикнути. Але треба ж розумно поєднувати права і обов’язки. Діти всі на перервах сидять зі смартфонами в руках. І старші, і молодші. Таких дітей потрібно уміти зацікавити предметом. Тоді вони і книжку до рук візьмуть. Деякі й оцінку хочуть мати. Тому тут багато залежить від вчителя.

–  Як знайти спільну мову з дітьми?

–  Я пережив уже дуже багато освітніх реформ. Але, будучи керівником навчального закладу, я у колективі говорив: щоб бути успішним педагогом, треба мати два критерії: любити дітей і прекрасно знати свій предмет. Тоді ти – професор і діти за тобою потягнуться. Ми навчаємо, виховуючи, і виховуємо, навчаючи. Треба дітей зацікавити предметом. Матеріал є різний, є дуже складний. Але якщо вчитель любить свій предмет, то і діти будуть його любити. Не всім, звичайно, треба та фізика, не всі її будуть складати, не всі її будуть використовувати у житті. Але діти повинні мати загальні поняття. І тому потрібно цікаво проводити уроки. Треба, щоб була дисципліна, але треба, щоб був і гумор. Тому я це поєдную. Діти це дуже люблять. Тому фізкультхвилинки я старався робити і в молодших, і у старших класах. Так, діти є прості, є складні. Тому до кожного потрібен індивідуальний підхід. Важливо вивчити дитину, її батьків і контактувати з класним керівником, щоб знати психологічної особливості кожної дитини. На одну можна прикрикнути, а іншу можна спонукати вчитися тільки добрим словом, підбадьорювати, не боятися поставити вищу оцінку, дитина потім її відпрацює. У мене методика "не прибивати" двійками. Завжди встигнеш поставити погану оцінку. А ще я ніколи на зборах не критикую дітей поіменно.

–  Наскільки школа і батьки впливають на формування дитини як особистості?

–  Якщо говорити відверто, то все йде із сім’ї. Школа по вихованню стоїть на четвертому місці. Там, де нормально все закладене у сім’ї, то з такими дітьми можна працювати. У школі ж є сімейні свята, є  ідея виховання. Ми виховуємо патріота України.

–  Василю Олексійовичу, як з роками змінилася методика викладання вашого предмету?

–  Фізика – наука експериментальна, тому досліди з фізики ніхто не забороняв і не заборонить. Багато в ній таких речей, які мультимедійні презентації не замінять. Діти у захваті від різних дослідів. Експерименти – на першому місці. Коли я комплектував цю школу, то дуже добре укомплектував кабінети фізики і хімії. Школа працює 31 рік, але всі досліди для лабораторних робіт є по сьогоднішній день. А обладнання тепер дуже дороге.

–  У соціальних мережах досить поширеним є жарт про складні формули з фізики і математики. Мовляв, от скільки уже прожив без них і все чекаю, коли ті формули мені згодяться. Як ви вважаєте: наскільки фізика – важливий предмет для дітей?

–  Ще жартують: хто не знає закону Ома, нехай сидить удома. Кожен учень, а у майбутньому – батько, повинен щось уміти. Якщо щось елементарне зламається, то він, знаючи фізику,  зможе це відремонтувати. Не все ж нести у ремонт і платити кошти. Наприклад, ту саму праску чи кип’ятильник.  Тому фізика –  це така наука, де щось елементарне, але воно може у житті згодитися. Можливо, не потрібні будуть оті всі формули, але базові знання діти повинні мати, це і розвиває. Звичайно, дівчатам воно згодиться менше. Ще я кажу так: можна знати математику без фізики, а от фізику без математики не можна.

–  Яке ваше найбільше досягнення як вчителя?

–  Це те, що коли я ще не був директором, діти були на всеукраїнських олімпіадах, і коли я вже не директор, діти все одно на всеукраїнських олімпіадах. У мене не було жодного навчального року за все життя, коли діти не були б призерами хоча б міських олімпіад. Кожної суботи ми займаємося.  А також я проводжу заняття для тих, хто хоче більше знати. Заняття безкоштовні. У школі № 15 я проводив заняття разом з братом, ми готували дітей до участі у різних олімпіадах. У тій школі у мене була учениця Наталія Шопік. Вона мала друге місце на Всеукраїнській олімпіаді з фізики. Якщо говорити про школу № 22, то тут також багато здібних учнів. Наприклад, призер Всеукраїнської олімпіади Степан Колбасюк. Ми пишаємося і нашими випускниками. Учителем фізики та математики працює наша випускниця Вікторія Сапожнік. Євгенія Заворотинська захистилася з фізики і тепер доктор технічних наук у Канаді.

–  На вашу думку, який він – ідеальний учитель?

–  Ідеальною людиною бути неможливо. Але треба бути таким вчителем, щоб тебе любили, і потрібно любити дітей. Коли я був директором, у мене були так вчителі, які відбули уроки і йшли додому. Але  інколи вчитель повинен знайти з дітьми спільну мову і після уроку. Наприклад, нинішній директорці Ларисі Кучер, коли вона була завучем, діти розповідали такі таємниці, яких батьки навіть не знали. Оце – справжній вчитель. Також ідеальний вчитель повинен уміти побачити у дитині іскру, запалити її, спрямувати у потрібне русло і розвинути. Бо дітей неталановитих немає. Просто той талант потрібно побачити.

–  Якими зараз є молоді педагоги?

–  Якщо раніше був педінститут, то там дійсно готували педагога. Було дуже багато уроків педагогіки, психології, методики викладання предмету. Як став університет, то я не розумію, кого вони випускають. Приходять молоді студенти на практику і не знають методики. Вони приходять у школу не підготовлені. Ми призначаємо їм наставників. І є молоді вчителі, які хочуть працювати, а є такі, що кажуть, що стали не на ту стезю. І з дипломом про вищу освіту йдуть працювати на ринок. Вони дивуються, що у вчителя дуже багато уроків, неоплачувані індивідуальні заняття з дітьми. Була у мене вчителька, яка сідала, закладала ногу на ногу і так проводила уроки. А я вже скільки років працюю і ніколи не сів на уроці. Та вчителька, правда, розрахувалася. Приходять різні вчителі. Приходять такі, яким дуже складно, але вони залишаються і вчаться. Колись у мене проходив практику теперішній вчитель інформатики Ярослав Куришко. Він виріс як педагог, вчить інформатику і фізику. Він прекрасний вчитель, тому що він працює над собою. Гордістю школи є наша випускниця Тетяна Парадовська, яка працює у нашій школі. Це також вчитель з великої букви, яка дає двохсотбальників, її вихованець вперше в історії області на конкурсі імені Петра Яцика зайняв перше місце, на конкурсі імені Тараса Шевченка також було перше місце, дитина отримала дві стипендії президента. Є багато інших досягнень цього педагога. От якщо одного чи двох таких педагогів виховати – це вже недаремно на землі прожив. До речі, у школі працює більше десяти наших випускників.

–  Що побажаєте своїм колегам у День вчителя?

–  Усіх колег вітаю з прийдешнім святом учителя. Бажаю міцного здоров’я, творчого натхнення, усім розуміти, що найкращий урок – попереду. Тому треба учителю, як і дітям, вчитися. Тому усім – слухняних розумних дітей, вдячних розуміючих батьків. Нехай щастить у житті, адже наше педагогічне щастя складається з учнівських перемог. Нехай школа пишається випускниками, а кожен учитель – своїми вихованцями.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

• У Луцьку назвали успішних педагогів
• Гроші “пішли” за вчителями: як це буде працювати
• "Не віддавайте дітей у руки техніки", – митрополит Михаїл
• Дітей треба любити, – вихователька про свою професію