Дітей треба любити, – вихователька про свою професію

Ірина Фандякова уже 22 роки працює вихователем у дошкільному навчальному закладі №27 міста Луцька. Саме стільки років вона дарує тепло і любов своїм маленьким вихованцям. Вважає, що вихователем можна працювати лише за покликом серця.

Із відмінними оцінками закінчила Рівненський педагогічний інститут. У той час до відміток у заліковій книжці ставилися дуже серйозно. Тож потрапити на роботу у садок допомогли саме хороші оцінки.

Напередодні Дня вихователя і всіх дошкільних працівників Ірина Фандякова розповіла «Конкуренту», як воно – бути вихователем.

– Ірино Віталіївно, розкажіть, у яких садочках працювали?

– Я весь час у цьому садку. Після інституту пропрацювала два роки вихователем і шість – методистом. Потім склалося так, що пішла із садочка і більш ніж п’ять років працювала у військовій частині. Там я зрозуміла, що то не моє, що моє місце поряд із дітками, тому знову повернулася у дитячий садок. Але уже вихователем.

– Працювати з дітьми дуже складно. Чи не пошкодували ви про свій вибір?

– До дітей я ставлюся трепетно і з любов’ю. Їх потрібно любити і поважати. Це не просто маленька дитина. Це вже – особистість. Я не шкодую про свій вибір. Це був мій вибір. І він не обговорювався. Батьки мене повністю тоді підтримали. За що я їм дуже вдячна.  Я ще зі школи дуже любила діток і доглядала сестричок.

– Мабуть, сучасні діти не такі, як колись…

– Зараз діти дуже допитливі, ставлять багато запитань. Усе навчання зараз проходить в ігровій формі. Для цього потрібно дуже багато матеріалу. Шукаємо якісь нові методики, щоб можна було доступно все подати. Потрібно придумати сюжет, казки, оповідання, то ми кудись подорожуємо, то до нас хтось приходить в гості.  Я не вважаю, що діти зараз інші. У них просто зараз є більше можливостей. Це однозначно. Тому що ми мультик бачили лише на вихідних. Зараз це елементарно. У дітей є свобода вибору – і це дуже добре. Тому що дитина з дитинства знає, що вибір є завжди. Це для життєвої позиції дуже добре. Звичайно, багато залежить від сімейного виховання. Є випадки, коли дитині дають усе, що завгодно, аби вона не плакала. А от поговорити з дитиною часу немає. А з нею треба говорити, гратися, пояснювати.

– Як воно – працювати з дітьми? Як стримувати емоції, чи потрібно мати багато витримки?

– Витримку треба мати однозначно. Інколи одночасно потрібно заспокоїти 5 дітей. Але я думаю, що з дитиною завжди можна домовитися. Знайти підхід до кожного, якось зацікавити. Це ж маленькі діти. Наприклад, чую, як батьки кажуть до дитини: «Ні, не бери того, бо Ірина Віталіївна буде сварити». Я кажу до цих батьків, що це неправильно, чого я маю сваритися? Ви просто поясніть дитині, чому це не можна робити, щоб дитина знала. Коли я виховувала свою дитину, я дуже любила книжку Бенджаміна Спока. Він писав: у випадку, якщо чогось не можна, то дитині обов’язково потрібно запропонувати якусь альтернативу. Якщо, наприклад, не можна малювати по шпалерах, то можна малювати на газеті.

– Як знаходите підхід до дітей?

– У перший день, коли тільки дитина приходить, ми намагаємося вивчити її. Є такі діти, що потрібно на руки брати, є такі, що не підпускають до себе. А є такі, що адаптовуються за день-два. Тобто вони всі різні. Ми бачимо дитину кілька хвилини і уже знаємо, як з нею поводитися. Як зробити так, щоб вона легше адаптувалася, щоб почувалася, як удома. Коли дитина починає трохи нам довіряти, ми помаленьку вводимо правила. Потрібно вміти ділитися іграшками, не ображати нікого, дочекатися своєї черги. Головне – не відбити у дитини бажання ходити у дитячий садок. Потрібно опускатися до їхнього рівня, відчувати їх. У душі треба бути дитиною, поважати їхні інтереси, бажання.

– Із батьками складно працювати?

– Я завжди кажу батькам, що ми також можемо домовитися. Ми слухаємо батьків, вони прислухаються до нас. Ми робимо максимально комфортні умови для дитини. Коли діти адаптовуються, вони навіть приносять свої подушки, сплять на своїх крижмах. Усе робиться для того, аби адаптація була якомога безболісною.

– Охарактеризуйте свою роботу кількома словами.

– Робота вихователя цікава. Відповідальна – це однозначно. Важка робота, але коли ти її любиш, то ти заряджаєшся тією дитячою енергетикою. Вона тримає в тонусі, і душа твоя молода і розцвітає. Це – моє і все. Особливо, коли ти бачиш, що діти приходять з посмішкою, то розумієш, що недарма працюєш. Ти віддаєш дітям усю свою любов, яку ти маєш. І вони тобі її повертають.

– Розкажіть про конкурс "Успішний педагог", у якому ви премогли.

– Дуже дякую колективу, що повірив у мене. Зокрема, адміністрації садочка – Галині Бондаревій та Тетяні Мелешковій, що підтримали та повірили в мене. На конкурсі я представила свої напрацювання на тему ранньої логічної пропедевтики, яка направлена розвтивати мислення через різні варінти ігор.

– Ірино Віталіївно, що побажаєте колегам у святковий день?

– Найголовнішого – здоров’я. Якщо вихователь здоровий, то працює із віддачею. Дуже приємно, що на нас більше звернули увагу і збільшили нам відпустку і заробітну плату. Хотілося б, щоб про нас не забували. Тому усім вихователям – покращення матеріального становища. Я вважаю, що у таку професію йдуть люди саме за покликом серця. Тож нехай воно у вихователів ніколи не старіє, бо вони працюють з малесенькими дітками. Щоб вони були завжди молоді, усміхнені, щирі. І щоб у них були вдячні батьки і вихованці були завжди щасливі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• "Це притомні цифри", – Гриневич про підвищення зарплати освітянам
• Судили вихователя, який побив хлопця у Княгининівському ліцеї
• "Не віддавайте дітей у руки техніки", – митрополит Михаїл
• Для особливого луцького садочка введуть додатковий штат