Українсько-польські відносини несподівано ускладнилися. Історичне питання "сивої давнини" змушує час від часу істориків та політиків України та Польщі істерити за власну правду...

Чому тема Волинської трагедії раптом "прокинулася" і розсварила Україну та Польщу?

У червні 2016 року видатні українські громадські та політичні діячі звернулися до польського суспільства з листом покаяння та прощення. Під цим листом поставили свої підписи колишні президенти України Леонід Кравчук і Віктор Ющенко, патріарх УПЦ КП Філарет, верховний архієпископ Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук, видатні політики, письменники, діячі культури: В'ячеслав Брюховецький, Іван Васюник, Іван Дзюба, Данило Лубківський та багато інших.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ВОЛИНСЬКА ТРАГЕДІЯ: ГЕНОЦИД ЧИ ПОЛЬСЬКА ПРОВОКАЦІЯ

Цей лист вкотре розбурхав дискусію довкола ОУН-УПА, ще раз окреслив проблеми у польсько-українських стосунках і викликав шквал критики. Польські політики, публіцисти, коментатори та активісти в один голос твердили, що етичний мотив цього листа – маска, яка ледь приховує політичний інтерес, що за ним стоїть.

Згодом поляки таки відповіли. У їхньому листі-відповіді українців просять про щирий діалог і відмову від кроків, що можуть спричинити появу "стіни" між обома народами. Мабуть, щирого діалогу політики обох країн не дочекалися, адже у липні 2016 року Сейм Польщі визнав Волинську трагедію геноцидом. За документом, День пам'яті жертв цієї трагедії у Польщі щороку відзначатиметься 11 липня.

Як розуміють питання Волинської трагедії самі волиняни, чи солідарні вони з рішення польського Сейму і чи варто з "історичного згарища" роздмухувати вогонь обопільних звинувачень – про це дізнавалося ділове видання Волині "Конкурент" у жителів обласного центру Волині.

* * *

Директор видавництва "Ключі" УПЦ КП Дмитро Головенко

"Мабуть кожен волинянин знає, що Волинська трагедія – це змарновані стосунки між українцями та поляками.До 1939 року ми жили дружно і не воювали між собою. Так, відчувалася трохи несправедливість із боку поляків, бо вони насаджували свою віру та мову, але все-таки рівень вільностей був достатній. Мені з різних джерел зрозуміло, що цю рівновагу між двома дружніми народами було кимось порушено. Скоріше всього нашим північним сусідом, який завжди намагався нас посварити", – сказав він.

Дмитро Головенко зазначає, що прихильник взаємних вибачень щодо цього історичного питання та мирного співіснування.

"Я прихильник тієї позиції, яку оголосили ще десятки років назад: ми маємо вибачитися перед ними, а вони перед нами. Он з німцями ми воювали ще гірше, але ж ми не висловлюємо зараз якісь претензії, і німці не кажуть, що українці вбивали німців. Давайте історію лишимо для істориків. Волинську трагедію треба згадувати як прикру помилку в нашому історичному минулому…" – підкреслив пан Головенко.

Бельничук Василь Григорович, пенсіонер

"Волинська трагедія – історична подія, коли, ніби-то, українці різали поляків. а в той же час поляки різали українців. Я про це чув не один раз. Я навіть знаю старших людей, котрі жити в той час, і котрі розповідали про різанину. Ворожнеча зараз не потрібна. Прощати треба як з одного боку, так і з іншого. Польська сторона зараз підняла це питання. Хіба варто?" – розповів пан Василь.

Із його слів, українці та поляки повинні жити в мирі, адже ворожнеча зараз нікому не потрібна.

"У Польщі залишилися родичі моєї дружини. І ми до них з дружиною їздили. Претензій ніяких не було. Сталося так як столося. Волинська трагедія - трагічна подія в житті нашого народу. Сумно... Не хотілося б, щоб це питання піднімалося надалі", – каже він.

Кощева Наталія Миколаївна, директор ТзОВ "Українсько-німецька лабораторія"

"Я дуже обурена українською стороною, які не піднімають питання про загиблих українців. Рідний брат мого батька, Петрусь Іван Сильвестрович, був вбитий поляками в 1943 році, який просто переїзджав із села в село. Молодий, трохи більше 20 років йому було на той момент, і був вбитий ні за що. Тоді моя бабця говорила, що тоді дуже лютували поляки, коли їх німці призначали старостами. Це було настільки обурливо зі сторони українців, які терпіли це все, адже, фактично, повернулося гноблення українців поляками. Через це все й почалося... З одної сторони німці, з іншої поляки", – наголошує жінка.

На думку Наталії Кощевої, якщо польська сторона називає події 1943-1944 років на території Волині геноцидом, то українська сторона має зробити аналогічне висловлення.

"Якщо вважати геноцидом дії українців тоді, то треба визнавати й геноцидом дії поляків. Що вони витворяли? І села були вирізані, і багато вмерлих... Наш Президент, Верховна Рада, Кабінет міністрів зараз відступили тому, що є агресія зі сторони Росії. Вони вже зараз мовчать, а поляки просто вибрали час, коли українці не вміють гідно відповісти. Це трагедія, і не вартує мовчати про це", – сказала вона.

Олег, лучанин

"Ця подія надзвичайно трагічна для нас. Запитання лише до себе і, в цілому, до нації, чому ми такі часом жорстокі... Це якийсь космічний вплив? Чи це епідемічна хвороба, що находить на нашу націю? Мститися жінкам, дітям, які не тої національності... Мені досить складно це зрозуміти", – повідомив він.

Пан Олег називає визнання Польщею Волинської трагедії геноцидом польського народу нічим іншим, як політичною акцією, "комусь вигідною".

"Я вражений Волинською трагедією, що вона є в нашій історії. Так, була маса жертв із двох боків. Те, що ми зробили, українська нація, це незрозуміло. І чи це не повториться ще раз. У поляків своє бачення. Те, що приймає рішення інша держава, дрібниця, несуттєво. Це політична акція!" – резюмував Олег.

Андрій Баран, лучанин

"Я мало знаю про Волинську трагедію. Я чув, що на території Волині ОУН із поляками боролися, але детально не читав. Чув, що Польша визнала Волинську трагедію геноцидом польського народу", – сказав він.

Із його слів, будь-які жертви чи смерті –- недобрий фактор, але робити такі закиди в нашу сторону є недоречним, особливо в умовах війни з Росією.

"Однозначно висловитися не можу. бо все ж таки поляки зайшли на українську територію. Тут вони насаджували свої порядки, а українці боролися з цим як могли. Можливо ми б могли в їхній бік теж такий закид зробити", – зауважив пан Андрій.

Лідія Всеволодівна, лучанка

Пані Лідія каже, що хоча історію потрібно знати та пам'ятати, та попри те потрібно жити сьогоденням.

"Трагедії сьогодні в кожного в домі. А що тепер про колишні трагедії говорити, тим більше коли в країні війна. Ось це трагедія, це сьогодні біда! А влада як була в стороні до простого люду, так і буде. Нікому ми не потрібні! – резюмувала жінка.

* * *

Жертви польсько-українського протистояння тих часів заслуговують на вшанування пам'яті. Найкращий вияв шани до них із боку істориків – скрупульозні дослідження правди про причини, перебіг та масштаби цієї трагедії...

А її масштаби були значними і без жодних перебільшень та вигадок. Достатніми для того, аби зрозуміти, якою ціною оплачені сьогоднішні стосунки між нашими народами, і бути готовими захистити їх від спроб нерозумних політиків ці взаємини зруйнувати.