Луцький психолог розповів, як на нас впливає перегляд шокуючих відео з фронту

Відео із захисником України, якого окупанти розстріляли за слова «Слава Україні» за якусь добу розлетілося в усіх соцмережах та ЗМІ. 

Шокуючі кадри, де росіяни, порушуючи всі правила і звичаї війни, стріляють у беззбройного полоненого, не залишили нікого байдужим. Вже наступного дня після публікації у мережі з'явився тематичний арт, а користувачі, наче у флешмобі, підхопили історію та понесли її далі. Безліч українців запостили портрет загиблого військового, дехто поширив відео, хтось просто слова «Героям Слава» як відповідь захиснику. 

 

Особу чоловіка на відео досі не ідентифікували, а його тіло, як повідомляє Генштаб ЗСУ, знаходиться на тимчасово окупованих територіях. Можна припустити, що рідні ще не отримали офіційного сповіщення про смерть військового. Саме з фото і відео, які українці активно поширюють у мережі, родина воїна могла дізнатися про його загибель. І що найстрашніше – побачити це на відео. 

Частина користувачів у мережі активно відстоює необхідність поширювати такі відео. Мовляв, ми маємо документувати воєнні злочини росії і показувати їх світові. Натомість, багато користувачів стверджують, що масове поширення цього відео травмує і приносить більше шкоди, ніж користі. 

Луцька журналістка Віта Сахнік у своєму фейсбуці написала, що такі відео можуть бути неймовірно травматичними для родин військових. 

«Побачити це відео – найгірший спосіб дізнатися, що твоя близька чи й просто знайома людина загинула. Жоден суспільний резонанс не вартує того болю. Я не про те, щоб мовчати про такі події. Говорити, писати тексти дуже навіть потрібно. Але відео, на якому легко впізнати людину – це за межею. На жаль, я знаю багато випадків, коли люди дізнавались про загибель рідних в дуже поганий спосіб. Наприклад, діти починали отримувати співчуття ДО того, як їм розповіли про загибель тата. Бо комусь не терпілось написати в Фейсбуці. Давайте не забувати, що йдеться про людей, а не лише про героїчні образи», – написала вона. 

 

Крім того, такі відео впливають і на психоемоційний стан людей, які їх поширюють. У коментарі журналістам сайту новин Луцька та Волині «Конкурент» кандидат психологічних наук Антоній Мельник пояснив, що шкода для нашого психічного здоров' від перегляду таких відео, безумовно, є, але вона не настільки велика, як це було на початку повномасштабної війни. Інакше кажучи, після року життя в нових трагічних і травмуючих умовах ми стали більш загартованими і емоційно легше сприймаємо такий контент. 

«Якби такі епізоди демонструвалися на фоні мирного життя – звичайно, це був би шок, стрес і глибока психологічна травма навіть у дорослих людей. А ми знаходимося у стані війни, і кожен день до нас надходить інформація про те, як гинуть люди, як цілі міста руйнуються. Наша психіка починає захищати себе, і на підсвідомому рівні ми починаємо адаптовуватися до такої інформації. Не так болісно сприймаємо, як в перші дні, тижні і місяці. Рік повномасштабної війни виробив у нас своєрідний «імунітет» до таких новин», – каже фахівець. 

 

Водночас, за його словами, на будь-якому фоні відео із розстрілом українського військового буде шокувати, адже це кричуще порушення правил і звичаїв ведення війни, не кажучи вже про етичні норми і принципи – стріляти у беззбройного. 

З точки зору психічного здоров'я слід дотримуватися інформаційної гігієни, впевнений Антоній Мельник. Однак, у часі війни, навіть обмеживши для себе канали ЗМІ, повністю ізолюватися від такої інформації не вийде, адже ця війна стосується кожного з нас. 

«Цей випадок – це факт звірства, який точно увійде в історію. Тому що розстріл безпомічного полоненого – це порушення міжнародного права. І коли буде суд на тими, хто розпочав цю війну і чинить на нашій території безчинства, це буде доказ цього злочину. В цьому контексті поширення таких відео важливе, і його зупинити неможливо. Але в таких випадках я завжди закликаю всіх бути «самими собі психологами»: якщо ви знаєте, що перегляд таких відео дуже сильно впливає на ваш стан – слід дотримуватися інформаційної гігієни. Ви маєте відчувати ту межу, коли інформація, яка демонструється, завдасть вам шкоду. І коли офіційні заборони і табу не працюють – має працювати ваша міра здорового глузду. Людям, які схильні надто емоційно сприймати такі епізоди, слід допомогти обмежити доступ до такої інформації», – пояснює науковець. 

Він додає, що поки ми не можемо ізолюватися від трагічної реальності, суспільство має виробити «імунітет». Бо багато людей поширюють шокуючий контент, так би мовити, з благими намірами: щоб показати, яким цинічним є наш ворог. 

«За цей рік у нас є психотравматичне зростання. Тобто, те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими. Ми певною мірою виробляємо стійкість до тих подій, які відбуваються. Але це життя, і зробити все можливе для того, аби такі події менше нас травмували – завдання і держави, і ЗМІ, і психологів», – каже Антоній Мельник. 

Він додає, що для того, аби українці легше давали раду своїм емоціям, важливо поширювати інформацію про психологічні реакції на травмуючі події. Зараз як ніколи потрібні тренінги, просвітництво, популяризація терапії як засобу роботи з травматичним досвідом. Україна рухається в цьому напрямку, але тут ще дуже і дуже багато роботи. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Як луцькі вчителі можуть протидіяти домашньому насильству (фото)
• У Луцьку навчали розпізнавати домашнє насильство (фото)
• Як говорити з дітьми про війну: поради психологів