Луцький клуб української мови призупиняє роботу через брак ентузіазму

Розмовний клуб української мови, що діяв у Луцьку при Волинському національному університеті імені Лесі Українки, призупиняє свою роботу.

Про це розповіла доцентка кафедри української мови Оксана Приймачок, яка вела заняття, починаючи з перших місяців повномасштабного вторгнення, – пише Район.Життя.

Клуб створили при університеті в березні 2022 року для російськомовних переселенців, які виявили бажання вивчати українську. Безплатні уроки відбувалися спочатку двічі на тиждень, потім – щовівторка.

«Коли у Луцьку з’явилася велика кількість російськомовних переселенців, міський голова звернувся до ректора із проханням організувати для них навчання української мови. І мені телефонують та кажуть: «Це тільки Ви можете таке потягнути». Бо у мене спеціалізація і російська мова, й українська», – розповідає Оксана Приймачок.

Про курси повідомляли переселенцям у Департаменті соціальної політики, згодом почало працювати сарафанне радіо – хтось дізнавався навіть у церкві. За весь час пройшли понад 200 людей. І це не лише ті, хто переїхав до Луцька через війну, а й лучани, які все життя розмовляли російською і, як у тому невеселому жарті – «лягли спать 23 февраля, а прокинулись 24 лютого».

«На початку на заняття приходили й по 40 осіб, бракувало місця в аудиторіях для такої кількості. Я йшла і переживала, що у мене не вистачає роздруківок», – пригадує викладачка.

Тоді вона для себе вирішила, що у війну теж має щось робити й це буде її вкладом. Тож працювала на безоплатній основі, але зізнається – за рік вигоріла.

«Мені на кожне заняття потрібно було видруковувати велику кількість матеріалів. Спочатку я робила це власним коштом, потім учні купували мені папір, заправляли картридж. Але поки держава про це не потурбується, то все на ентузіазмі буде триматися, але як довго? Ентузіазм – це діло таке, якщо його нічим не підкріплювати – швидко згасає. Мене колись запитали, кому це найбільше потрібно? То я так подумала – напевне, що мені. Бо мені треба знати, що я роблю щось корисне для країни. Але якщо дивитися у перспективі – це має підтримувати держава», – вважає кандидатка філологічних наук.

Курси української стали для багатьох і місцем психологічної підтримки, особливо в перші місяці після повномасштабного нападу, і місцем, де ближче знайомилися з українською культурою і літературою.

«Ми читали вірші – Ліни Костенко, Симоненка, або хтось зачитував власні поезії українською. Обговорювали притчі Сухомлинського. Байки Глазового розігрували, це було дуже весело. Особливо щемливий момент – коли разом писали радіодиктант національної єдності, адже там була тема про дім, якого у багатьох уже немає», – розповідає пані Оксана.

Багато хто зі студентів подружився між собою і продовжує спілкування поза клубом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Волинь за тиждень прийняла 34 внутрішніх переселенців
• На Волині в медзакладах працевлаштували 139 переселенців