Ветеринари «Вілії» розповіли про особливості роботи з тваринами (інтерв'ю)*

Найбільш амбітні плани будь-якого підприємства можуть втілитися тільки завдяки команді активних, працьовитих, відповідальних людей. І саме про таких людей сайт новин Луцька «Конкурент» спільно з групою компаній ТМ «ВІЛІЯ» розповідає про особливих людей, які творять історію найбільшого на Волині агропідприємства. 

До Дня працівників ветеринарної медицини України, який святкується 13 серпня 2023 р., спілкуємося з двома працівниками: Світланою Юрчук, головним ветлікарем ветеринарної медицини, та Андрієм Демидюком, ветеринарним лікарем компанії.

«У кожної тварини свій темперамент», – ветлікарка «Вілії» Світлана Юрчук

 

– Світлано, скажіть, як воно такій тендітній жінці працювати з такими великими тваринами?

– Звичайно, коли ще навчалася і подумати не могла, що буду працювати з великими тваринами. Бачила себе у міській ветлікарні, а мої пацієнти – котики та собачки. Та до всього можна звикнути в цьому житті. Я не скажу, що я їх боюся, хоча інколи буває на підприємстві травматизм від тварин. Хоча зводимо такі випадки до мінімуму: корівок обезрожуємо для того, щоб було безпечно і для тварин, і для людей.

 

Корови дуже добрі. Переважно вони дуже спокійні. Інколи молоді тварини поводять себе, як діти. Вони теж бувають переляканими. Коли відбувається перше доїння чи ті ж самі пологи, часто корови не знають, що з ними твориться, як і що робити. Буває, народжується телятко, а мама його не сприймає. Хоча є ж природний інстинкт материнський, вона мала б облизати його. Але корова дивиться на нього таким поглядом, ніби «це не моє, звідки воно взялося?»

– Як треба знаходити підхід до корови? Чи корова зразу прихильна до людини, яка до неї наближається?

– У тварин, як і в людей, – у кожної свій темперамент. Вони різні. Треба спокійно до тварин підходити завжди, не махати, не кричати. Підійти, окликнути тварину, якщо ти хочеш з нею щось робити. Якщо людина зненацька підійде, то може і собі травму отримати, і тварині заподіяти шкоду.

 

– Коли ви прийшли працювати, якою була ферма у Бубнові, і за що ви мали відповідати?

– Спочатку мене прийняли на посаду ветлікаря, зараз я головний ветлікар. Виконувала певні обов’язки в родильному відділенні. Але в нашій роботі одній людині важко, тут потрібна команда (хоча б ще двоє працівників), адже, щоб виконати певні маніпуляції з твариною – осіменити, колоти, зробити термометрію – потрібно тварину відловити та зафіксувати, бо не завжди допомагають хедлоки (кормові решітки з шийними фіксаторами, – ред.).

Щодо ферми, то на той час вона була сучасною: корови утримувались безприв'язно, а тварини за таких умов почуваються комфортніше. Тобто корова собі хоче – відпочиває, хоче – води пішла попила, хоче – з іншими тваринами «спілкується». Корови – тварини групові. Під час безприв'язного утримання нам легше помітити, чи вони готові спарюватися.

Планувалося будівництво нового комплексу. Але у зв'язку з тим, що почалася війна, це відтермінувалося. Маємо готовий проєкт під будівництво, підготовлені земельні ділянки, що відповідають усім вимогам розміщення ферми. Але що ж, війна завадила планам.

 

– Скільки зараз тварин у вас на фермі?

– У нас 474 корови, бичків небагато – десь 40, теличок – десь 70 є. У нас постійно рух поголів'я є між господарствами. Маємо ще господарство в Ковельському районі. Там стоїть весь молодняк, і маленьких телят у віці двох місяців перевозять туди. Там вже інший ветлікар працює з молодняком. А коли вже корова тільна, її до нас переміщують, і вона вже наша підопічна. Дбаємо всі, щоб телята народилися здоровими.

 

– Чи змінилася ветеринарія за час, поки ви працюєте у галузі?

– Так. Нові препарати з'явилися. Зараз ми використовуємо антибіотики четвертого покоління. Це вже сучасніші препарати, які потребують маленької концентрації. І тварина виліковується швидше.

Є різні способи осіменіння тварин. У нас на фермі вже давно корів запліднюють тільки штучно. Штучно і паєтою. Сперма заморожена в паєту, така, як з заряд ручки, маленька – там 0,25 грама, якщо я не помиляюся.

– Як ви з цим всім стежите? Ви кожного дня обходите всіх корів?

– До новотільних корів ми кожного дня приходимо – це як закон. Хіба, якщо неділя, вихідні, то вони також від нас відпочивають. Термометрія таких корів відбувається кожного дня. На наповненість корови також звертаємо увагу. В нас є певні інструкції. Наприклад, якщо голодна ямка чітко виражена по шкалі менш як три, то тварина не їла. В цьому всьому допомагають програми з відтворення стада. Є окремо програма доїння. Коли корова заходить у доїльний зал, ми бачимо все чітко на комп'ютері.

 

– Тобто у вас є сучасна техніка, яка це все фіксує і відстежує?

– Так. Спочатку були дві програми. Одна чисто для молока, одна – з управління стадом. У програмі управління стадом можна прослідкувати все. Десь протягом 11 років інформація постійно вводиться. Можна подивитися, скільки дітей має ця корова. Чи вони всі в нас на фермі? Чи вони продані? Чи вони загинули? Де вони? Чи на іншому підприємстві якомусь? Так само по відтворенню можна подивитися, за яким разом у нас стоїть тільна. Є такі корови, які протягом їхнього життя взагалі ніяких проблем не мали. Вона розтелилася, на 7-й, 10-й день виписалася з пологового, очистилася. І вона буде далі нормально йти по відтворенню.

 

Ми по комп'ютерах можемо відстежити активність тварини, як вона себе поводить протягом дня. Це за чіпами, які ми щеплюємо, – після розтелу кожній тварині присвоюється чіп на ногу. Коли вона приходить на доїльний зал, там ця інформація зчитується. Для цього на двох хлівах стоять спеціальні антени.

«До професії мене підштовхнув мій дід», – ветеринарний лікар «Вілії» Андрій Демидюк

 

– Пане Андрію, знаємо, що ви вже більше 10 років працюєте на підприємстві. Чи пам’ятаєте точний час, коли ваші шляхи поєдналися із «Вілією»?

– Я зустрівся із Євгеном Степановичем в лютому 2013-го року. І вже після тієї зустрічі я став працювати у «Вілії» на посаді ветеринарного лікаря.

У 1994 році я закінчив Львівську академію ветеринарної медицини, працював за спеціальністю 5 років, мав досвід роботи у колгоспі.

А ось із 1999 по 2002 рік був відповідальним черговим у Рожищенській адміністрації, роботи за спеціальністю не було, а у мене була сім’я, потрібно було якось жити. Потім, із 2002 року по 2013 рік, до знайомства із «Вілією», я працював завідувачем деревообробного виробництва у приватному підприємстві.

– Тобто увесь цей проміжок часу ви працювали не за професією?

– Так, бо такої можливості абсолютно не було.

А згодом я почув, що «Вілія» шукає спеціалістів, та й вирішив, що це про мене. Все ж завжди прагнув працювати за професією та розвиватися у цій сфері.

– Розкажіть, як ви вникали в усі робочі моменти?

– Коли маєш професійні знання та практику, яку я 5 років здобував у колгоспі після навчання, то спокійно можна вникати у всі робочі процеси, якими б складними і новими вони не були, оскільки в ті часи було дуже специфічне та мінімальне забезпечення, і треба було відштовхуватися від того, що є. Це була дуже «крепка школа бійця».

Перший тиждень я працював на фермі у Бубнові.

Саме це дало мені змогу увійти в трудовий процес, навчитися новим робочим технологіям, які постійно йдуть вперед. Щоб вирощувати здорове потомство, повинна бути чітка технологія – від годівлі, утримання тварин до їх лікування та систематичного щеплення.

Оскільки ця ферма займається вирощуванням тварин, процес має такий вигляд: до нас привозять двомісячних теличнок (із ферми, що у Бубнові) і ми їх вирощуємо, вакцинуємо та ведемо до тільності. Коли маємо двічі підтвердження УЗД, у статусі тільності 210-220 днів відправляємо до Бубнова. І фактично відбувається такий обмін: вони нам привозять малих телят, а ви відправляємо їм вже тільних.

 

Після Бубнова я працював у Прометеї, а згодом, із 2014 року, у Вощеві, що у Горохівському районі, на підприємстві «Волинь нова» – там працював 6 років, а уже із 2019 року працюю тут, у Мельниці.

– На підприємстві ви досить давно. Що саме мотивує вас працювати вже стільки років?

– Я їду на роботу із приємністю, вона мені приносить задоволення. Кожного дня є щось нове, кожного дня технології розвиваються – за цим приємно та цікаво спостерігати. На щастя, ми маємо дуже добре забезпечення, маємо стабільну заробітну платню, премії, увесь соцпакет.

– На фермі ви, Андрію, відповідаєте за велику кількість процесів. Як вам вдається тримати усе під контролем?

– Я звик бути у такому робочому ритмі. До нас приходять практиканти, але досить часто такий робочий ритм для них є некомфортним, бо він у нас не є нормованим. Буває й таке, що уночі можуть зателефонувати, бувають різні ситуації. Це така особливість. Так само силосування, заготівля харчів, якою ми займаємося, потребує часу, і нерідко потрібно залишатися на довше, аби зробити все якісно.

– Який маєте перший спогад, пов’язаний із професією?

– Я довго обирав між двома професіями, уже планув їхати в інститут інженерних військ, проте я добре пам’ятаю, що до професії мене підштовхнув мій дід, який також був ветеринаром. Пам’ятаю, як говорив мені, що в селі я завжди матиму роботу, оскільки в селі завжди будуть розводити тварин.

Була якось ситуація: дідова корова збила ріг та мала рану. Мій дід пішов її лікувати, а я, п'ятнадцятирічний, зі сторони тільки підглядав, що і як він лікує. Дід покликав мене до себе та сказав: ось тобі присипка, йди оброби корові рану. Я підійшов, проте дуже боявся підійти ще ближче. Саме в той момент я сказав фразу, яку досі згадує вся моя сім’я. Я сказав дідові: «Вона на мене дивиться». Це про той переломний момент, коли ти боїшся підійти надто близько до тварини вперше. Дід у мене був дуже строгої закалки, тому він наполіг, і я це зробив.

А тепер виробництво є виробництвом – кожен день щось нове.

 

– Ви згадували за вакцинацію тварин, як часто вона відбувається?

– На теперішній час для того, щоб тварина в подальшому з телятком була здорова, є технологічна карта вакцинацій, якої ми чітко дотримуємося, бо для нас важлива періодичність – певний вік через певні проміжки часу.

Якщо я пропущу одну корову невакцинованою, вона обовязково до мене повернеться слабкою. Тому таких процесів намагаємося не допускати.

Фактично усі процеси у нас є автоматизованими, чітко перевіряється вакцинація, загрузка і роздача харчів.

– Чи є тварини на фермі, які особливо запам’ятовуються?

– Є надзвичайно ручні. Можливо, колись я лікував їх і вони мене запам’ятали.

Оскільки у нас безприв’язне утримання, ми постійно робимо обхід, то от є такі великі телиці, як от 1556-а (номер корови, що на фото, – ред.). На 40 голів одна буде ходити за тобою, як наче на шнурочку. 

Роботи із тваринами має свої особливості. Потрібно бути уважним, відповідальним до виконання всіх робіт. Якщо для тварини створені належні умови догляду, проблем не буде.

 

– Чи існують плани щодо розвитку ферми?

– Так, планувалося оновлення та згрупування ферм в одне місце, але війна дала поправку. Надіємося, що дамо ворогам «прикурити», і зовсім скоро настане мир, чого я нам всім бажаю. І своєю працею ми будемо пришвидшувати перемогу, роблячи певний внесок і зі своєї сторони.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• «Поки є життя на Землі – нам треба будувати», – кранівник «Вілії» Віктор Боярин (інтерв'ю)*
• «Земля приховує ще багато всього»: чим особлива професія землевпорядника (інтерв'ю)*
• «Розвиватися – це потреба мого організму», – керівниця одного з підприємств ТМ «Вілія» Катерина Чубко (інтерв'ю)*
• «Ми тут залишилися для того, щоб працювати», – головний будівельник «Вілії» Вадим Мельничук (інтерв'ю)*