Поділитись:

(Не)жіноча справа: нардеп із Волині Ірина Констанкевич

Четвер, 09 березня 2017, 21:00

Не жіноча справа, жінці тут не місце, місце жінки на кухні – такі слова не лише ображають жінку, а й зачіпають за живе та змушують ретельно проаналізувати того, хто це говорить, та з якою метою. Чимало "нежіночих" професій жінки сміливо підкорюють, переконуючи суспільство в тому, що вони прекрасні у всьому – від готування смачних страв для сімейної вечері до... політики.

Ділове видання Волині "Конкурент" підготувало серію матеріалів про волинських жінок, які руйнують стереотипи, займаючись тим, що подобається.

Героїнею нашого матеріалу сьогодні стала Ірина Констанкевич – політик, народний депутат України від 23 виборчого округу (Волинь). Значну частину життя присвятила освіті й науці, зокрема, працювала у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки. У 2014 році стала депутатом Луцької міської ради, у в 2015 році обрана депутатом Волинської обласної ради. На довиборах у 2016 році перемогла у 23 одномандатному виборчому окрузі, ставши народним депутатом України.

* * *

– Побутує думка, що політика – для чоловіків. Згідні з цим?

– Не погоджуюся, тому що і теперішній час, і час історичний показує, що є та було багато успішних жінок у політиці, які лишили яскравий слід. Якщо говорити про український приклад. то можна пригадати сенаторку Левчанівську з волинським корінням, яка відзначилася тим, що відстоювала інтереси не лише краян, але й інтереси всіх українців. Нинішній парламент показує, що в ньому є жінки, які, якщо не рівновеликі з чоловіками, то на кілька порядків вище і в плані відстоювання інтересів електорату, і у вирішенні інтересів, питань професійних, загальноукраїнських та зовнішніх.

– Що стало вашим мотиватором до приходу в політику?

– Тут переплелося багато моментів. Це починалося ще з проректорства. Робота в університеті спонукала до того, що ти мусив представляти університет на рівні міста та області, а також відстоювати корпоративні інтереси студентів та викладачів. Цих сім років стали преамбулою до подальшої роботи в міській раді. Коли я була облрада депутатом до Луцькради, то я продовжила займатися питаннями освіти й культури. Далі – обласна рада: інший щабель, але та ж сфера в дещо іншому вимірі. У Верховній Раді стояти осторонь питань освітніх безвідповідально та неправильно. Тому тут два моменти: волинський ракурс і освітній контекс, де є багато гострих проблем, які потрібно вирішувати. Вони і зійшлися в одну точку, що стала поштовхом до рішення балотуватися на довиборах у Верховну Раду.

– Чи не було у вас бажання залишити політичну діяльність?

– Досвід, який я маю, ще невеликий, але я маю результати роботи і чітке розуміння, для чого це мені. Мотиви і потреби вирішувати загальні питання десь змушують власне особисте бажання (те, що ми вкладаємо в слово "бажання") на маргінес, на периферію відштовхувати. Бо треба керуватися громадським обов'язком і це головне в роботі депутата – щоб все ж таки відповідальність стояла вище, аніж особисті бажання, інтенції та мотиви.

– Як вас сприймають колеги-чоловіки у Раді?

– Якщо говорити про тих чоловіків, з якими я ближче спілкуюся, зокрема, з міжфракційною групою "Укроп", то з ними у мене дуже хороші стосунки: велика повага і пієтети до жінки, тому що я пришла з освітнього середовища, пройшла "мажоритарку" (а якщо жінка виграє на "мажоритарці", а це був непростий округ, та ще й з високим результатом – маю від колег і підтримку, і розуміння). В нашому освітянському комітеті теж я є єдиною жінкою, і маю підтримку відОлександра Співаковського, який зараз очолює Комітет з питань науки і освіти, від інших колег.

Щодо інших чоловіків, то не секрет, що у Раді є депутати, які неодноразово демонстрували своє упереджене ставлення до жінки, але я не знаю, де тут провести грань між упередженістю, сексизмом та хамством і безкультур'ям. Є таке хамство, просто тотальне. І це чути в розмовах, з екранів телевізорів...

– Чому, на ваш погляд, взагалі існує стереотип про належність політики чоловікам? Невже вони вправніші?

– Я думаю, що це успадкованість, рудименти попередніх епох. Якщо пригадати той час, коли жінка інтегрувалася в суспільне життя, а це було не так давно – початок 20 століття. Кобринська, Кобилянська, Окуневська, Леся Українка – жінки, які утверджували сприйняття жінки зовсім нове, іншу модель стосунків в сім'ї, сприйняття жінки в професійному середовищі. Якщо крига скресла в добу модернізму, то у радянський час середовище для жінки було далеко не сприятливе: жінка мала певний набір обов'язків, і вийти за межу прокрустового лоза не можна було. Я думаю, що на зміну патріархальній свідомості прийшла новий різновид – радянський. І так воно тривало до кінця 20 століття. Не даремно, що в українському культарному просторі в 90-х роках з'явилися праці так званих українських феміністок: пані Соломії Павличко, Тамари Гундорової, Віри Агеєвої, які знову повернулися до того, що робили їхні посестри початку 20 столілля. За висловом Вірджинії Вульф, "треба було долати генія домашнього вогнища".

Тому тут є й історичні обставини, що жінка має перебувати в домашньому просторі, і соціально-політичні обставини, які не заохочували і не сприяли тому, щоб жінка відбулася як особистість і фахівець (а це є свідчення низького суспільного розвитку). А ще які обставини? Чи є національні моменти? Я думаю, що навряд чи, тому що у "вільні часи" українського розвою жінка була в пріоритері. Достатньо пригадати часи Київської Русі, доньок Ярослава Мудрого, освічених та прогресивних, які стали дружинами європейських монархів. Пригадайте жінку в часи козацтва, коли вона вміла читати, несла на своїх плечах обов'язок виховання дітей патріотами. І багато інших прикладів можна навести. Тому національна особливість тут меншу роль відіграє.

– Чим у політиці відрізняються чоловічі та жіночі методи роботи? Чи все залежить від конкретного політика й депутата?

– Я думаю, що все залежить від людини і від того, як вона ставиться до свої роботи. Але не секрет, що жінка є більш відповідальною: і за справу, і за слова, і за наслідки. Для жінок поняття моралі та етики все ж таки є превелюючими: духовні цінності більшою мірою присутні в жінок.

– А в Раді вистачає жінок?

– Я б напевно керувалася не кількісними параметрами, а якісними. В українському парламенті має бути значно більше (на 2/3) відповідальних, професійних і компетентних людей. Я думаю, що в парламент має прийти більше саме таких політиків. І якщо з них буде більше жінок, це було б дуже добре.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Інші матеріали "(Не)жіночої справи" у спецтемі "Весняний марафон".

Надрукувати
мітки:
коментарів
14 вересня 2019
13 вересня 2019
12 вересня 2019