Зведений батальйон Нацполіції «Захід»: чим живе та як воює на Донеччині. ЕКСКЛЮЗИВНИЙ РЕПОРТАЖ
31 березня 2024 року відбулась чергова ротація у зведений батальйон Національної поліції України «Захід». 14 бійців відправились у зону бойових дій, аби виконувати поставлені завдання зі знищення ворогів і захисту рідної землі. Хтось із них уже мав бойовий досвід, а хтось поїхав уперше, аби здобути його. У країні триває запекла війна, і поліцейські пліч-о-пліч з іншими Силами оборони продовжують обороняти найцінніше – Батьківщину.
Поліцейські одними з перших відправились на фронт
Цього разу більшість бійців – з роти «Світязь». Цей підрозділ був сформований нинішнім заступником Голови Нацполіції Олександром Фацевичем ще в 2014 році. Більшість поліцейських роти і з початком повномасштабного вторгнення взяла до рук зброю і відправилась на фронт у складі батальйону «Захід». Хоча тоді, в квітні 2022, намір їхати на фронт висловили працівники різних підрозділів поліції Волині: дільничні, ювенали, оперативники, слідчі, а також спецпідрозділи тощо.
Разом з поліцейськими з інших західних областей держави і Полтавщини вони пройшли навчання на базі тренінгового центру ГУНП у Волинській області і невдовзі відправились на Схід.
Я дуже добре пам’ятаю ніч з 2 на 3 травня 2022 року: тоді разом зі своїми колегами з сектору комунікації прибули до тренінгового центру, аби відзняти відправлення наших бійців. Коли зайшли в приміщення, одразу зрозуміли, чому батальйон має назву «Захід»: з різних куточків чувся різний діалект, було зрозуміло, які хлопці з Тернопільщини, а які з Івано-Франківщини, Чернівеччини, Рівненщини, Закарпаття тощо. Досі пам’ятаю смак кави, приготовленої колегою з Чернівців просто на газовому балоні посеред приміщення казарми.
Ми запитували їх, чи знають вони, куди їдуть, що там робитимуть, чи їм нестрашно. Відповіді всі були однакові: невідомо, що буде далі, вони не знали, куди їх направлять, але були готові до будь-якого розвитку подій і до виконання задач будь-якої складності.
І тоді, і зараз я була переконана: вони – справжні, безстрашні, і я пишаюсь їх знати та нести службу поруч з ними.
Тієї ночі і того ранку всі мали піднесений настрій, бойовий дух, випромінювали впевненість та спокій. Значний внесок та посильну допомогу батальйону на початках і донині надавав і надає начальник ГУНП у Волинській області Юрій Крошко. Тоді він також приїхав провести хлопців на Схід. Тоді ніхто не знав і уявити не міг, що повномасштабне вторгнення переросте у криваву війну на виснаження, яка триватиме понад два роки. Однак і тоді, і зараз всі знають точно, що поліцейські вже зробили неоціненний вклад в наближення Перемоги, зокрема, і поліцейські-добровольці батальйону «Захід».
Ведуть за собою - командири
Командиром підрозділу від початку і донині є заступник начальника ГУНП у Волинській області, полковник поліції Сергій Козак, бойовий шлях якого почався у 2014 році з командира 1БТрО «Волинь» у Дебальцевому, а в 2015 році його призначили командиром роти «Світязь».
Під час ротації Сергія Ростиславовича на Волинь обов’язки командира виконували Роман Ус (Закарпаття) та Володимир Негляд (Полтавщина). Це досвідчені і високо кваліфіковані поліцейські, які вміло та мудро командували особовим складом та разом з ним ішли на складні завдання. До прикладу, у грудні 2022 року поліцейські під їхнім командуванням вели бої на підступах до Бахмута, а в березні 2023 кілька діб брали участь у вуличних боях в Бахмуті – під командуванням полковника Володимира Негляда. А полковник Роман Ус свого часу зірвав російську вивіску з будівлі поліції в Лимані зі словами: «Тут буде поліція України!» - відповідне відео є в інтернеті.
Нині, на час ротації, батальйоном командує керівник поліції Хмельниччини, полковник Руслан Герасимчук. За порівняно короткий період часу він проявив неабиякі організаторські здібності, розуміння потреб батальйону та всіляко сприяє тому, аби поліцейські-добровольці були належно забезпечені як екіпіруванням, так і відповідною технікою. Цю людину в місці дислокації батальйону знають усі мешканці, адже він майже щодня проходить всю територію населеного пункту і поза його межами, спілкується з людьми, допомагає їм, підтримує. Поважають його і в самому батальйоні, адже якщо для командира найважливіше – це особовий склад, то й бійці – відповідають взаємністю.
«Вдень я з батальйоном тут, а вночі – з поліцією Хмельниччини», – жартує Руслан Герасимчук.
Окрім того, є родина, друзі, чимало організаційних питань, – і про все це потрібно подбати якісно та вчасно.
«У цих бойових офіцерах-побратимах я впевнений. Власним прикладом вони демонструють мужність, дисципліну і бойовий характер. Дякую їм за офіцерське братерство», – говорить Сергій Козак.
На війну всі їдуть свідомо...
1 квітня хлопці уже майже на місці. В одному з населених пунктів Харківщини, перед місцем дислокації, відбувається перегрупування особового складу: ті, хто їде додому, на Волинь, чекають тих, хто направляється на Донеччину. Швидкий обмін новинами, рукостискання і дружні обійми, практичні поради.
Всередині перше, що я фотографую, – це дитячі малюнки. Вони такі щемливі і, кажуть бійці, дуже піднімають їм настрій, коли геть погано.
Пригощають березовим соком, тут він смакує по-особливому. У будівлі немає світла, але хлопці натопили, тому тепло. Всі незручності заміняє тепло їхніх душ і світло їхньої щирості. Вони спокійно розповідають про свої бойові виходи, як, скільки і куди «прилітає», дають поради, щоб не боятись і вберегти своє життя. Кров в жилах трохи холоне від цих розмов, але дивлюсь на них і розумію: мушу триматись та бути впевненою, з ними мені не загрожує нічого.
Ось прибуває автобус з поліцейськими. Один з водіїв ГУНП, який вже майже два роки перевозитись особовий склад, - це Юрій Ярославович. Він завжди щирий та усміхнений. Каже: особливо щемно, коли хлопці їдуть, грають на гітарі і співають українських пісень.
«Їду і втираю сльозу», - каже пан Юрій.
А ось двоє братів – Роман і Назар, їм 39 і 42 роки: один з них повертається на Волинь, інший прямує на Донеччину. До Назара телефонує мама, він швидко відповідає, що з ними все гаразд, що вона скоро побачить Романа. Прошу сфотографуватись їх разом. Хоч і не люблять цього, але погоджуються.
Тим часом по подвір’ю бігають цуценята, дуже милі і гарні, хлопці фотографують їх, дають смаколики.
«Тут собаки, там коти! Не можуть без них», - каже Сергій Максимчук з роти «Світязь».
Такі вони, наші бійці…
До речі, підполковник Сергій Максимчук (позивний Макс) – теж на війні з 2014, адже одним з перших приєднався до роти «Світязь». Фактично, його зона відповідальності – це бійці цієї роти, де він служить заступником командира. Тут, на Донеччині, вони всі разом живуть, разом організовують побут, знають дні народження дружин і дітей.
«Ми знаємо один про одного все. І я знаю все про своїх бійців, про їхні проблеми. Буває, бачу, що хтось ходить сумний, запитую, цікавлюсь, чим допомогти. Ми стараємось бути постійно на позитиві, весь час жартуємо, підспівуємо, яка б небезпека нас не очікувала. А ризик є постійно, особливо коли ти працюєш в Серебрянському лісі. Зараз дуже багато дронів, і коли ми стоїмо з мінометом на позиціях, це дуже небезпечно. Постійно треба дивитись і за собою, і за хлопцями», – говорить Сергій Максимчук і додає: «Ми на війні. В нас немає такого, що хтось когось щось змушує робити, на ротацію всі їдуть добровільно. Тож це свідоме рішення кожного».
Злагодженість в усьому
Увечері, вже на місці дислокації, знайомлюсь з харківським поліцейським Володимиром Корсуном. Він розповідає, що за два роки служби в батальйоні відчуває себе волинянином. Саме тут він перейшов на українську мову, тут відчув справжнє братерське плече, тепер свого життя без побратимів не уявляє. Володимир показує кілька відео, на яких він з іншими поліцейськими звільняє населені пункти рідної області, відпрацьовує мінометами по окупантах і їх техніці, готує бліндажі та окопи.
Ще один поліцейський в складі «Заходу» - з поліції Сумщини – підполковник Микола Чугай «Міна», який командує мінометним взводом. Він випускник інституту артилерії, служив у ЗСУ, майже два роки – в зведеному батальйоні, тож, жартує, теж майже став волинянином. Інші бійці довірились його досвіду, адже мало хто умів працювати з мінометом. Задача Миколи – навчити всіх, хто прибуває, вдосконалювати їх практичні навички. Головне, що треба, аби стати мінометником, – це бажання.
«Хтось краще працює з прицілом, хтось краще заряджає. Це ми бачимо під час безпосередніх навчань. Але якщо є бажання, то тут нема нічого складного. А головна мотивація – це коли виїжджаємо, результативно працюємо, і є влучання. Це надихає виїжджати на позиції в наступні рази, а також бути тут і далі виконувати важливу роботу», - каже Микола.
Після нетривалого перепочинку окремі бійці, які щойно прибули, відправляються на перше бойове завдання. Організовує все капітан поліції Микола Савчук з Камінь-Каширщини, розповідає новачкам, що брати з собою, адже відбувають вони мінімум на дві доби. Пан Микола зумів організувати повністю весь побут і перебування кількох бійців в одній будівлі.
Тут все налагоджено. І, попри те, що неподалік живуть військові з інших Сил оборони, всі одне одному довіряють. Бо мета в усіх одна – вигнати окупантів та захистити рідну землю.
Відбулась чергова нарад в штабі батальйону. Допоки командир Сергій Козак перебуває в ротації на Волині, тут за головного Руслан Герасимчук. Обговорюються конкретні робочі питання: зв'язок, планшети, наявність дронів, приїзд волонтерів, бойовий дух особового складу. Все чітко і без «води». А ще – офіцери по черзі підписують прапори для дітей і волонтерів.
Життя на лінії фронту
Тим часом, відправляюсь з колегами в невелику подорож місцевістю. Ізюм, Святогірськ, Слов’янськ, Краматорськ. Деякі навколишні села винищені вщент. Ловлю себе на думці, що, якби бачила це два роки тому, реакція була б зовсім іншою, ніж зараз. Зараз же реагую спокійно. Звикла до таких кадрів з екранів. А тепер спостерігаю вживу. Попри все, люди залишаються тут жити. Намагаються вести сякий-такий бізнес.
В Ізюмі, за кілька десятків кілометрів від лінії фронту, життя вирує: тут продають навіть жовті нарциси і розсаду, отже, садитимуть, значить, планують зібрати врожай. Це вселяє надію. Спостерігаючи, як все винищено тут, розумієш ціну спокою, який маємо там, на Волині та в інших відносно спокійних регіонах. Але нечисть треба вигнати з усієї української землі.
Паралельно розпитую про все колег-поліцейських. Спілкуючись з ними, розумію, що кожен з них зробив важливий вибір в житті. Бо перебування тут – постійний ризик. Дивуюсь, як все налагоджено в батальйоні: аби так було, потрібно чітко виконувати ряд організаційних задач, ремонтувати авто і техніку, відправляти і отримувати посилки («Нова пошта» та «Розетка» зі кілька десятків кілометрів працюють), організувати харчування та побут бійців, взаємодіяти з іншими силовими підрозділами.
Батальйон «Захід» за два роки якісно зміцнився
14 квітня 2024 року зведеному батальйону НПУ виповнюється два роки. За цей час поліцейські-добровольці здобули авторитет і продовжують виконувати завдання з захисту України. А здобули воно його в реальних боях ще під час визволення населених пунктів Харківщини. Тоді, пригадує командир Сергій Козак, доводилось працювати навіть під нальотом російської авіації, що скидала фугасні бомби. Окремі бійці проводили штурмові дії, заглиблюючись в тил ворога, інші виконували стабілізаційні заходи на деокупованих територіях. Побачили і відчули вони тоді чимало…
Нині практично всі бійці батальйону – універсальні: вони працюють як з мінометами, так і з автоматичними гранатометами, вирушають на різні бойові завдання. Тут сформована ударна група з управління fpv-дронами, потужна команда аеророзвідки й артилерії.
Поліцейські працювали у взаємодії з підрозділами Головного управління розвідки, Сил Спеціальних Операцій, Збройних Сил України. Зокрема, тривалий час виконували спільні завдання з 100 окремою бригадою територіальної оборони (нині 100 окрема механізована бригада).
Ось поліцейські, які дві доби були на бойовому чергуванні, повертаються на місце дислокації. Кажуть, що першу добу було більш-менш спокійно. А з настанням другої поблизу них почали працювати ворожі дрони. Буквально за кілька кілометрів працювала й артилерія. Вдалось зробити кілька фото: дивишся на них і думаєш, що це захід сонця, але ні – це сяйво від вибухів.
У таких умовах і несуть службу бійці. Через кілька діб – знову заступатимуть на бойове чергування, і що чекатиме їх цього разу – невідомо.
Взаємодія з Силами оборони держави
Один з поліцейських, які найдовше на Сході, – 33-річний Віктор Дацюк. Боєць «спеціалізується» на всьому, що ще раз підтверджує думку про універсальність наших добровольців: він працював як з мінометами, так і з fpv-дронами.
«Чому ви весь час тут?» - запитую.
«А де я маю бути?» - риторична відповідь Віктора.
Продовжує: «Буду стільки, скільки треба».
Високо оцінюють роботу і самовідданість поліцейських і військові, зокрема, побратими з 100 бригади. Вдалось відвідати їх, а також поспілкуватись з потужним командиром бригади Русланом Ткачуком. Це – масштабний керівник, для якого головне – особовий склад і його мотивація. Підрозділ уже понад рік утримує позиції в Серебрянському лісі, наводячи жах на окупантів і не відступаючи назад ні на крок. Планів мають багато, але все це – таємниця. Очікують охочих у лавах бригади, бо чим більше мотивованих бійців прийде, тим швидше можна буде вигнати ворога.
Окрім того, вдалось поспілкуватись зі старшим стабілізаційного пункту однієї з лікарень Донеччини. Саме сюди першочергово доставляють поранених нашого батальйону та інших бригад. Вручили необхідні медикаменти, передані головним лікарем Хмельницької лікарні. Частина будівлі медзакладу зруйнована, попри все, тут продовжують надавати допомогу людям.
Успіх – за технологіями
Залишилось поспілкуватись з Михайлом Воляніком – одним з поліцейських, який сформував ударну групу з управління fpv-дронами.
Ще рік тому про ці дрони-камікадзе лише з’являлась інформація. Нині ж вони – невід’ємний елемент ведення бойових дій. Систематично на сторінках в соцмережах як поліції Волині, так і Національної поліції публікувалось відео вдалих влучань такими дронами як по бойовій техніці противників, та і по самих росіянах. І ця робота продовжується далі. Михайло Волянік розповідає, які навички треба мати бійцям, щоб керувати БПЛА і що взагалі слугує успіхом під час бойових виходів. Нині, каже поліцейський, який розпочинав свій офіцерський шлях ще з лав патрульної поліції, кожен охочий може знайти всю необхідну інформацію навіть в інтернеті. Але, звісно, треба мати до цього охоту і певні практичні навички. Під час бойових виходів значну роль відіграє група аеророзвідки. Адже аеророзвідка вистежує окупантів чи їх техніку, а управляючий дроном спрямовує апарат точно в ціль.
Перебуваючи з поліцейськими батальйону «Захід» безпосередньо на лінії фронту, усвідомлюю, що кожен з них навряд чи хотів би бути зараз тут. Усі вони насправді сумують за рідними, друзями, дітьми, своєю роботою в порівняно спокійному тилу. Але кожен з них щодня робить ризикований вибір. Вони б не хотіли обирати саме таку службу. Але саме їх вибрала історія, аби вписати в пам’ять нинішніх і майбутніх поколінь. Хоча дехто таки переконує: тут – краще. Тут немає фальші й лицемірства, кожен знає свою справу і робить свою ділянку роботи. Тут панує дух офіцерського братерства, незалежно від звань і досвіду. Але точно всі сходяться на одному: війна має завершитись нашою Перемогою.
Автор Ольга Бузулук спеціально для сайту новин Луцька та Волині «Конкурент»
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
