Луцький парк, собачники та лайно

Не хочеться день починати з такого, але зрештою, люди зі здоровою травною системою з такого і починають. Історія сталася зі мною вранці. Тому читайте!

Маю звичку часом зранку бігати в парку імені Лесі Українки. Маю таку звичку не одна я, людей з самого ранку в парку чимало. Хтось бігає, хтось ходить, хтось на велосипеді їде і, звичайно, чимало людей вигулюють собак.

Переважно вигулюють чемно. Наприклад, вже знайомий мені власник вівчарки завжди притримує собаку. Загалом у парку чотирилапі звиклі до бігунів і не кидаються. Але нещодавня історія змусила мене згадати, за що я не люблю деяких собачників (не собак!).

Так ось біжу, пташечки, метелики, а перед мною посеред алеї присів породистий песик середньої тілобудови. А коли встав, то залишив по собі сюрприз. Я рада за пса, йому полегшало. Але власникам – а це два чоловіки під 40, до тої купи не було жодного діла.

Я не стрималася і питаю їх: "Чому я маю в оце вступати? Ви ж маєте гроші на собаку і не маєте на кульок? Приберіть!".

Дядько помахав песику пальчиком: типу "но-но", що ти наробив. Купу так і не прибрали. А потім цей дядько босоніж вирішив пройти по головній алеї в парку, по травичці. А я ТОЧНО знаю, що там якась собака теж сходила) І я йому бажала, щоб він у те ТОЧНО вступив.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.