Байдуже, який президент, або Про секс у вишиванці

У своєму житті я ще ніколи не голосувала. За це чекаю яйця й помідори у свій бік. І мораль. Що ото з таких байдужих, як я, і починається Україна.

Нехай би як банально то не прозвучало, але я просто не вірю у політичні передвиборчі обіцянки. Хоча один раз я таки прийшла на дільницю і коли опускала бюлетень в урну, до мене підбігла одна тітонька.

«Ну і за кого проголосувала?», – цікавість її аж розпирала.

«Проти всіх», – відповідаю.

У тітки Єви від здивування аж очі округлилися. Чесно. Це, знаєте, така, мабуть, щира сільська, скажемо так, реакція.

«Знаєш, дитино, що хочу тобі сказати: у бюлетні це лишня графа. Її не мало би бути», – серйозно сказала вона.

Тоді мені було 18 років. Я прийшла на перші вибори.

Тітка Єва почала розповідати мені про Юлію Тимошенко, Віктора Януковича, Віктора Ющенка. Хоча особисто підтримувала Тимошенко. Вона дуже довго і емоційно казала мені про те, наскільки я помиляюся. І якою б заможною стала б наша країна, як би ми обрали в президенти жінку. Я дивилась на неї і бачила в її очах фанатизм. Жінка справді вірила у те, що каже. Вона не продавала свій голос за гречку чи сто гривень. Бо, наскільки мені відомо, і досі підтримує «свого» кандидата в президенти.  

Коли співрозмовниця розповідала мені усе це, краєм ока таки слідкувала за моїми руками. А коли бюлетень опустився на дно урни, в очах тітки Єви майнув гнів. Не знаю, що вона чекала, адже галочка у бюлетні уже стояла і своє рішення я змінити уже не могла. Та й не хотіла. Хоч якийсь сумнів у душі таки посіявся.

Через рік приблизно я мала можливість поспілкуватися з Юлією Тимошенко. Ох, та коса. Як і вишиванка. Були лише для замилювання ока.

…Коли я уже вийшла з виборчої дільниці, мене зупинила подруга моєї мами і також поцікавилася, за кого я проголосувала. І їй я відповіла чесно, що фактично і не голосувала. Жінка довго мене переконувала, що якби Янукович став президентом, ми зовсім по-іншому стали б жити. ЇЇ також дуже обурило моє рішення.  Мовляв, ну як же так, ми ж майбутнє нашої нації.

А потім знайома телефонує.

«Я за Ющенка проголосувала. А от Олена, уяви, дура, за Януковича!», – кричала мені у слухавку мого першого у житті «Simens»-а. І так довго розказувала, розказувала…

Усіх цих президентів я уже пережила. Крім, Тимошенко. Може, й Зеленського переживу. Але от щось жити мені при жодному главі держави особливо ліпше не стало. Ну не стало і крапка. Хтось з них щось дав, хтось щось забрав.

Хоча я вірю у майбутнє нації. Я хочу достойного майбутнього країні, у якій зараз живу. Але не з президента починається Україна. З кожного з нас. І то не порожні слова. Мене просто бісять псевдопатріоти з оселедцями на головах, які до того ще й носять вишиванки з вибитими малюнками. То все картинка, люди. Не більше. Половина з них – несправжні і нещирі. Багато вже бачила, відчула, пережила, знаю. Бо оті патріоти після своїх палких промов любові до України випльовують жувальну гумку десь за рогом. А з того рота аж тхне брехнею. І гумка їх не рятує. Потім в тій же вишиванці шукають дорогущу повію. У тій сорочці п’ють напої, вартість яких, як наша місячна заробітна плата. І заплямовують ту вишиванку чоловічою зрадою і хіттю.

А вишиванка – то Україна. Вона має бути вишита з любов’ю своїми або маминими руками. Проте для багатьох вона стала мало не буденною. Хоча колись одягалася лише в особливі святкові дні. Тепер же вона, як намисто, приміром. Просто для прикраси. Купили і носимо ми її без душі. Данина моді – ось для чого наша вишиванка тепер. Як і «слава Україні!».

І так прикро! Я це дуже добре розумію, бо жила в іншій країні. І таки маю, з чим порівняти. 

…Від того, хто стане зараз президентом, для тітки Єви у сільській глибинці багато не зміниться. Та й що їй треба – більша пенсія, мабуть, і субсидія. І тоді буде їй щастя.