«Деякі люди не мають права розмножуватися» , – луцькі чайлдфрі розповіли, чому не хочуть дітей
Чайлдфрі – це люди, які ухвалили свідоме рішення про те, що не хочуть мати дітей. Таких людей часто плутають з чайлдхейтерами або, як їх ще називають, «дітоненависниками» – це люди, які відчувають гостру неприязнь або будь-які інші сильні негативні емоції щодо дітей.
ІА «Конкурент» знайшло лучан, які сповідують ідеологію чайлдфрі, а також розпитав психолога, чи це нормально для жінки – не народжувати. Ми довідалися, що штовхає цих людей відмовлятися від потомства. Адже таке рішення ухвалюють молоді, неодружені, а також сімейні пари, які в шлюбі прожили багато років. Ці люди вирізняються з-поміж інших хіба своїми переконаннями, залишаючись при цьому чудовими чоловіками та дружинами, сестрами, друзями чи колегами.
Отож, спочатку проаналізуємо терміни.
Не хочуть народжувати, не можуть народити та «дітоненависники»
Чайлдфрі – це субкультура, в основу якої ставиться добровільна відмова від дітей. До цієї категорії людей не варто зараховувати тих, хто не може мати дітей за медичними показаннями і тих, хто відклав дітонародження на більш пізні терміни, наприклад, з матеріальних міркувань. Термін зародився в 70-х роках минулого століття в США на противагу терміну «бездітний». Існують кілька видів чайлдфрі.
Реджектори – це неприйняття не тільки дітей, а й самого процесу дітонародження і періоду вагітності, а також годування.
Аффексьонадо – до них належать ті, хто не хоче ускладнювати своє життя появою дитини, і ті, хто хоче жити для себе і свого партнера без всяких турбот, тягаря.
Чайлдхейтери – різновид чайлдфрі, можна сказати, ліве радикальне крило цього руху. На відміну від чайлдфрі, які свідомо відмовляються від власних дітей, але нікому не нав'язують свій особистий вибір, чайлдхейти ненавидять дітей загалом: не тільки своїх потенційних нащадків, а й наших з вами. Як правило, вони категоричні і нетерпимі до чужої – що стосується дітей – точки зору, про що не перестають і не втомлюються повідомляти усім навколо.
Відрізнити чайлдхейтера можна і за агресивною поведінкою. Вагітних жінок такі люди називають "свиноматками", а самих дітей – "дрібними виродками", та іншими, м'яко кажучи, невтішними епітетами.
На думку більшості, люди, які зараховують себе до чайлдхейтерів, мають асоціальне мислення, яке вони знаходять через вплив сторонніх чинників. Це можуть бути психологічні травми.
Вхід на весілля та ресторан – без дітей
Коріння руху чайлдфрі (ЧФ) сягає 1970-х, коли у США утворилася Національна організація не-батьків (National Organization for Non-Parents), а в Канаді – соціальна спільнота NoKidding! Відтоді позиція свідомої відмови від батьківства знайшла чимало прихильників у всьому світі.
NoKidding!, наприклад, має представництва не лише в Канаді, а й у Сполучених Штатах, Новій Зеландії, Іспанії, Китаї та Австралії. До слова, в Австралії навіть намагалися створити політичну ЧФ-партію, однак поки що успіхом ця спроба не увінчалася.
Натомість ці ідеї знайшли застосування у готельному бізнесі: багато туроператорів у світі дають можливість туристам бронювати номери у childfree-готелях. Подекуди прижилася й мода на весілля без дітей, коли на банкет молоді запрошують тільки дорослих.
За пропаганду чайлдфрі в Україні – кримінальна відповідальність?
В Україні ж поки комунікація між прихильниками цієї життєвої позиції відбувається переважно в соціальних мережах. Тут люди шукають свою другу чайлдфрі-половинку. Прихильники цієї ідеології поки не створюють організацій. Достатньо важко навести статистичні дані щодо кількості чайлдфрі-адептів в Україні. Але не лише через те, що відповідних статистичних досліджень досі проведено не було, а, ймовірно, через те, що більшість українців, які свідомо не бажають заводити дітей, не ідентифікують себе з цим терміном та досі не заявляють про це на публічному, ба більше – політичному рівнях.
Проте Верховна Рада зареєструвала законопроєкт про введення кримінальної відповідальності за публічні заклики чи пропаганду відмови від народження дітей, руйнування інституту сім'ї, позашлюбних і протиприродних статевих відносин і розпусти. В державі вважають, що демографічна ситуація в Україні стала критичною, тому потрібно вживати належних заходів для подолання демографічної катастрофи, зокрема поширення ідей чайлдфрі, пропаганда руйнування інститутів сім'ї, позашлюбних і протиприродних статевих відносин, а також розпусти.
Діти – то велика відповідальність
Лучанин Костянтин Мардієв вважає, що діти – це велика відповідальність, для того, аби народжувати дитину, потрібно міцно стояти на ногах, аби дати їй усе необхідне. Хлопець неодружений, працює в ІТ-сфері, займається розробкою комп’ютерних ігор.
«Дітям потрібен час. Багато часу та грошей. Може це егоїстично, але витрачати 18 років на свою дитину – ну, це таке. За 18 років можна дуже багато чого зробити, досягти у житті, а не прожити в підгузках та нервах за свою дитину, а потім хвалитися, що ти діточок виростив. Знайомі та друзі мене підтримують у цьому. Хоча вони мають дітей», – розповідає Костянтин.
«Підгузки, дитячі садки, гуртки і уроки не вписуються в мій план»
Інна Ярош народилася і проживає у Луцьку. Їй – 32. Ритм її життя досить врівноважений і спокійний, навіть прогнозований. Елемент хаосу, зі слів жінки, вносить неспокійна робота, адже вона працює в торгівлі. Хобі – авіація, подорожі, книги, кулінарія.
Те, що Інна не хоче мати дітей, зрозуміла ще підлітком.
"Я інтроверт і звикла жити в спокійній, врівноваженій атмосфері, де немає місця для криків, метушні і безладу. Я ніколи не любила дітей, ще коли сама була відносно дитиною і інколи наглядала за племінницею. Не знала, про що можна з ними говорити, та й досі не знаю. У моєму віці я вже чітко знаю, як я НЕ хочу жити, звикла залежати тільки від самої себе і відповідати тільки за себе. Підгузки, дитячі садки, гуртки й уроки не вписуються у цей план», – переконана жінка.
Запевняє, що не відчуває агресії до дітей, але й не приховує, що є бажання піти геть, коли діти починають капризувати. Каже, що одразу з'являється головний біль і роздратування.
«Вивчаючи соціологію в свій час, цікавилася девіаціями і девіантною поведінкою, тому впевнено можу сказати, що це НЕ є девіація, це є форма сприйняття і життєва позиція рівно така ж нормальна, як і бажання заводити дітей. Хтось любить броколі, а хтось її терпіти не може. Так само з дітьми. Всі, хто мене вже давно знає, звикли і не дивуються. Батьки з часом також змирилися», – розповідає лучанка.
"Не думаю, що коли-небудь захочу дітей"
Журналіст Руслан Пилипчук останні два роки проживає у цивільному шлюбі. Йому – майже 27 років. Більшість часу проводить за роботою, а увесь вільний час присвячує коханій та своїй кішці. Разом з дівчиною багато подорожують, гуляють та спілкуються про все на світі. Каже, що рано встає та рано лягає, колись займався спортом, тепер – фізичною культурою.
«Ймовірно, мені було 22 роки, коли я вперше задумався про доцільність створення сім’ї та продовження свого роду. Мені здавалося, що життя холостяка – це найкраще життя. Напевно, що так і є. Але особисто я з 25 років розділяю свій побут із коханою жінкою. Саме в цей період моє небажання мати дітей стало максимально чітким. Чому так сталося? Мабуть, через егоїзм і бажання жити для себе і коханої, а не заради дітей. Станом на сьогодні я не думаю, що коли-небудь захочу дітей. Ймовірно, я можу змінити своє бачення через 10-15 років, коли мені буде близько 40-ка. Але ключове слово тут “ймовірно”. Тобто навряд. Я думаю, що в цивілізованому світі бажання прожити життя без дітей не є відхиленням від норми. Навпаки – мені здається, що це дуже виважене та раціональне рішення», – впевнений Руслан.
Чоловік не пам’ятає, чи тримав коли-небудь дитину на руках. Але дитячий крик чи плач його не дратують, бо, каже, не чує цього постійно.
«Насправді я нічого не сповідую, а про ідеологію Childfree почув від своїх колег, коли вони мені сказали: “Ооо, то ти – чайлдфрі”. Я нормально ставлюся до дітей, сам колись був дитиною, мені той час подобався. Але заводити дітей через те, що так треба, ми не будемо. Подобається досвід мешканців Амстердама. Там дуже багато родин не мають дітей, тому що вважають життя для себе більш насиченим та щасливим. Мені це імпонує», – розповідає журналіст.
Склянку води в старості ніхто не скасовував
Ольга навчається у Луцьку. Їй – 23, незаміжня. Розповідає, що зрозуміла, що не хоче мати власних дітей тоді, коли вперше приїхала в дитбудинок.
«Для мене було дико, що хтось народжує і кидає дітей. У цей час я для себе вияснила, що походження ось цього бажання мати дітей доволі егоїстичне. Коли люди говорять, що вони віддають всіх себе задля дитини і це благородно, – це найбільша неправда світу. Зазвичай батьки мають багато очікувань і вони проєктують свої бажання на дітей, вказуючи, у що їм вірити, як робити щось, а часом – і де навчатися, і з ким одружуватися», – розповідає студентка.
Дівчина багато часу витрачає на волонтерство в дитячих будинках і центрах. І каже: якщо все-таки відчує, що їй буде потрібна дитина, то вона візьме її з дитбудинку. І саме таку, яку ніхто не всиновить, – з певними вадами розвитку.
«Я маю цей природний інстинкт захищати слабкого і для мене дитячі центри з вилучення якраз і є признаком того егоїзму людського, коли народжують в неблагополучних сім'ях, аби народити і самоствердитися. А в результаті дитина не просилася на світ, а їй ще цим активно тикають під ніс щоразу. І навіть в благополучних сім'ях: «Я тебе виносила, народила, вирощую, а ти невдячний». Але це було твоє рішення, мамо. До слова, я не вважаю це девіацією. Девіація – це те, що кожна людина вважає за потрібне всунути свого носа в моє життя і сказати: «Тобі – 23, пора вже чоловіка, дітей». Я знаю ставлення родичів, тому прошу анонімності. Бо я все ж не готова поки псувати стосунки з батьками, які важко уявляють, як це – бути без дітей. Це при тому, що моя мама не особливо ніжно до дітей ставиться, але вважає, що вони мають бути. Бо склянку води в старості ніхто не скасовував. Ми зійшлися на тому, що діти після 30 – нормально. І тоді буду думати, як з ними говорити про це», – каже Оля.
Дівчина розповідає, що із задоволенням проводить час із племінниками.
«Я обожнюю обох племінників, я з ними сиджу, забираю їх на прогулянки і планую також підтримувати їх фінансово, як матиму змогу. Але я для них – тітка вихідного дня / канікул, я не живу з ними постійно, і мене все влаштовує. Але це діти моєї сестри, і моя сестра – уважна мама. Я близька з нею, тому і з її дітьми також. Діти подруг мене не цікавлять, і я не звертаю на них особливої уваги», – каже Оля.
Вона вважає, що мають бути ресторани, куди не впускатимуть відвідувачів з дітьми. Заради відпочинку відвідувачів.
«Я росла в бідності, може, тому не хочу дітей»
Журналістка Анастасія Кушнарьова уже три роки у шлюбі. Усвідомлення того, що вона не хоче мати дітей, прийшло після смерті мами, яку вона втратила у 16 років, і втрати батька, бо той знайшов нову сім’ю і вони не спілкуються.
«Я не хочу переносити травматичний досвід на когось. Я росла в бідності, був період, коли бракувало на хліб. Думаю, все це призвело до того, що я не хочу дітей. Також я часто спостерігаю за молодими матусями, бавлюся з їхніми дітьми, ходжу в гості і більше переконуюсь, що в материнстві мене нічого не приваблює. І ще я дуже боюся, що у нас може народитись нездоровий малюк. Не готова присвятити себе лікуванню дитини чи дитині з інвалідністю. Дітей люблю, я сама за спеціальністю вчитель. Вмію знаходити з ними спільну мову, діти люблять мене. Коли тримаю на руках, то відчуваю те саме, що і до дорослих людей: є діти, які викликають симпатію, а є такі, які навпаки від себе відштовхують», – розповідає журналістка.
Таку можливість, що у їхній молодій сім'ї можуть з'явитися діти, Настя не відкидає.
«Те, що в нас є репродуктивна функція, – це прекрасно, але це не змушує її обов’язково використовувати. Ми все ж таки народжуємось окремими особистостями, а не додатком до когось, і я вважаю, що можна прожити щасливе життя без дітей. Чайлдфрі, як на мене, це більш свідомі і відповідальні люди, аніж значна частина батьків, адже часто діти народжуються в бідності і хворобах. Я вважаю, що люди, які не є більш-менш здоровими фізично, психічно, емоційно і морально, взагалі не мають права розмножуватися. Дико бомбить від того, що не мати дітей вважається відхиленням, але народжувати їх в п’яному угарі на звалищі в нашому суспільстві можна», – вважає Анастасія.
«Сім'я – це дві людини і «третій» не потрібен»
Жіночий коуч Катерина Філіпова стверджує, що небажання заводити дітей залежить від того, наскільки людина звикла до комфортного укладу життя. Вона також належить до руху чайлдфрі.
Каже, що дуже любить тишу, а дитина і тиша, з її слів, – поняття не сумісні. ЇЇ чоловік спочатку думав про дітей, а потім прийняв точку зору дружини.
«Вже дуже добре нам удвох і «третій» не потрібен. Сім'я – це дві людини, а далі – за бажанням. Я з юності знала, що у мене ніколи не буде дітей, тому що просто не хочу. Родичі крутили пальцем біля скроні і повторювали «виростеш – передумаєш», «переростеш» і так далі, років до 25-ти. Вже більше 5-ти років як вони взагалі не порушують цю тему – змирилися. Взагалі чим старшим стаєш, тим більше звикаєш до комфортного життя і тим менше хочеться додавати в неї непередбачуваність і стрес у вигляді маленької дитини. Колись чула дуже жорстку фразу «Народжувати потрібно до 20-ти, поки мізків немає. А то потім оціниш, який це геморой, і ніхто не змусить», – пригадує Катерина Філіпова.
На думку жінки, це неправда, що люди, які не хочуть мати дітей, – дещо інші.
«Це все дурниці, що чайлдфрі психічно нездорові або в них було нещасливе дитинство, тому вони відмовляються від потомства. Нещасне дитинство у хлопців в дитбудинках, але при цьому всі вони говорять, що коли виростуть, то народять дітей, яких ніколи не кинуть і будуть любити, тому зв’язку ніякого», – пояснює свою думку коуч.
Як можна ростити дітей в цьому жорстокому світі?
Психологиня Оксана Палун вважає, що чайлдфрі все ж має коріння з дитинства, проте підкреслює, що в кожного це все-таки індивідуально. Упевнена, що це не залежить від віку чи соціального статусу, тільки від установок і досвіду особисто кожного. Адже в кожної людини – своя історія, родом з дитинства, яка, безумовно, накладає відбиток на все подальше життя.
«У багатьох людей, які не хочуть дітей, в дитинстві траплялися неприємні історії, через які вони не хочуть (а точніше – бояться) заподіяти будь-який біль дитині. Тому що вони не пережили свою травму, не розуміють, чому це відбувалося в їхньому житті і як цього уникнути. У когось – навпаки: людина не хоче дітей, щоб не створювати дискомфорт собі. Все дуже індивідуально, але не можна списувати з рахунків настрій в суспільстві і менталітет, коли суспільство налаштоване на сімейні цінності і продовження роду, то думки про чайлдфрі безсумнівно менше відвідують людей. Вони готові долати труднощі, а якщо навколо панує настрій «як можна ростити дітей в цьому жорстокому світі» + процвітаючий інфантилізм, це не сприяє бажанню брати на себе відповідальність за дітей», – пояснює спеціаліст.
Масштабний розвиток руху чайлдфрі загрожує національній безпеці країни
Представник УГКЦ Роман Криковський упевнений, що масштабний розвиток руху чайлдфрі загрожує національній безпеці країни. На його переконання, сім’я для того і створюється, аби у ній народилися діти. Причиною відмови від дітей він називає стосунки, які побудовані на недовірі, тоді пріоритетом стає кар'єра або інші особисті інтереси. Також може заважати страх або ж подружжя посилається на недостатнє матеріальне забезпечення та повну віддачу роботі.
«Дітонародження можна, скажемо так, контролювати шляхом стеження за природними циклами жінки. Але ні в якому разі не користуватися якимись контрацептивами чи робити аборти. Тому що це – руйнуючий деструктивний вплив як на духовність сім'ї, так і на здоров'я жінки. Подружжя має бути готове до того, що воно буде мати дітей, тому що стовідсоткової гарантії, наприклад, для того, щоб убезпечитися від дітонародження, немає ні в кого. Молода пара не хоче залишати звичний ритм розгульного життя та обмежувати себе у шкідливих звичках. Також жінка не бажає втратити фігуру. Подружжя, яке прожило у парі довше, часто не готове вийти за межі свого звичного життя. Їхнім головним життєвим інтересом стає щось інше. Коли пара не хоче мати дітей, це свідчить про, скажемо так, проблеми взагалі в їхніх цінностях та психологічній і моральній орієнтації в цьому суспільстві», – вважає Роман Криковський.
***
Сказати напевне, що жити без дітей – це неправильне рішення, не можна. Адже комусь важливіше подорожувати, будувати кар’єру, і людина не бачить доцільності народжувати. Можливо, з віком людина зрозуміє, що це була помилка, а, можливо, буде щасливою від того, що прожила життя саме так.
Мабуть, зайве нав’язувати тут свої погляди, тим паче – цькувати. Це їхній вибір і їхнє життя. А, можливо, вони просто не відчували, які вони теплі – обійми рідної дитини. Запах. Погляд. І до нестями рідний голос.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
- «Усиновлювати хочуть красивих і здорових», – розповіли, як у Луцьку живуть діти-сироти
- Підкинула записку з проханням називати батьками, або Як у Луцьку живе прийомна сім’я
- У Нововолинську дітей-сиріт залишили без грошової допомоги
- Дітям із соціально незахищених категорій потрібні підгузники та продукти харчування
