Прощання: історія луцьких (не)закоханих

Зупинка. Луцьк. Не докинута до смітника ще тліюча цигарка.

– Ну, чого ти?

– А ти у неї спитай. Не бійся. Вона тобі, може, більше розкаже, – її руки помітно тремтіли. А очі були сповнені липкої рішучості. 

Їм обом за сорок.

Вона йде від нього, не обертаючись. А він і не спиняє її. Мабуть, не вперше. Проте зараз виглядало, як востаннє.

Він дістає з кишені мобільний.

– Не повірила. Чорт,  вона не повірила. Який же я лох.

Недосказане.

Він ще довго пояснював комусь у трубку, що він насправді не винен. А вона, мовляв, просто не хоче його слухати.

Слухати і говорити. Говорити і чути. Чути і розуміти. Розуміти і пробачати.

Любити.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.