«Ти маєш писати про те, що тебе гребе», – Макс Кідрук про Марс, новий роман і третього «Бота» (інтерв'ю)

Український письменник Макс Кідрук не приїздив до Луцька з осені минулого року. Тоді він відвідав Міжнародний літфестиваль "Фронтера", і вперше з моменту існування фесту не презентував на ньому нічого. З початку червня письменник проведе тут тиждень у рамках літрезиденції "Місто натхнення", аби після цього візиту написати "історію про Луцьк". Про що буде його історія, чому нова книга про колонізацію Марсу пишеться так довго, і що там третій "Бот", Макс розповів у інтерв'ю для ІА "Конкурент". 

"... чого б то я мав писати про Луцьк?"

— Максе, ти в Луцьку не те, щоб рідко. І все ще нічого про Луцьк не написав...

— Ну, так, нічого не написав, бо а чого б то я мав писати про Луцьк? (посміхається – ред.) Я якщо і пишу щось таке, то про Рівне або про Київ.

Коли мені запропонували приїхати на резиденцію, я певний час вагався. Терпіти не можу писати замовні тексти. Зі зрозумілої причини: замовні тексти в 99% випадків гірші, ніж те, що ти пишеш сам. Зрештою, те, що ти сам написав, теж може бути лайном, але тексти на замовлення майже завжди такими виходять. 

Я погодився тому, що в мене є ідеї короткої прози, які зароджуються впродовж роботи і ні в що не виливаються, бо їх нема, де друкувати. На комерційній основі їх мало хто бере. І якщо роман ще якісь гроші у цій країні може принести, то коротка проза зараз – ні. Але ці історії поступово накопичуються, і я дуже радий, коли їх є, куди приткнути. Три місяці тому вийшло моє оповідання у Forbes. Я би з ними не працював ні за які гроші, якби в мене не було вже готової історії, яку я придумав тому, що вона мені здалася прикольною...

— Тобто, в тебе вже є історія і для Луцька?

— Тааак! В мене нема "історії для Луцька", в мене є просто хороша історія. Але коли мене покликали на резиденцію, сказали, що це оплачується, і що треба буде написати історію про Луцьк, я подумав, що історія, яка не є якось географічно прив'язаною – хай побуде у Луцьку. Вб'ю двох зайців одним пострілом. 

— Яка в тебе взагалі програма у Луцьку? Що ти тут робитимеш цілий тиждень?

— Програми як такої немає. Мені пропонували декілька екскурсій, але я маю багато роботи, тому від них відмовився. Кілька зустрічей, інтерв'ю, у четвер зустріч із читачами і читачками – от і все. 

— Ти часто в Луцьку. Як думаєш, є ще в цьому місті щось таке, що може тебе здивувати?

— Не так, щоб дивує щось у Луцьку. Але мені приємно бачити, куди ви рухаєтеся в плані культури. І це особливо приємно порівнювати з моїм рідним містом, у якого не все так добре. Я розумію, що у вас теж проблеми є, але приємно, що ви маєте такі фести, як "Ніч у Луцькому замку", "Фронтера", ця ж сама резиденція. 

— Розкажи про свої ТОП-місць у Луцьку. Є якісь, які любиш відвідати кожного разу, як сюди приїздиш?

_{[довго думає, не дуже смішно жартує про паби]}

— Місця ті ж, що і в інших містах – це зали для виступів. Я не знав, де ваша міська рада, а виявилося, що вона біля лялькового театру. Про театр я знав, бо я там виступав уже не раз. 

"... це важливий проект. Я знаю, що кажу так про кожну книжку"

— До речі, востаннє ти приїздив до Луцька на "Фронтеру". Цього року на фестивалі ти не презентував нову книгу. Всі вже трохи звикли до того, що кожного року є якась книга Кідрука, а зараз перерва триває вже другий рік. Ти недавно у фейсбуці писав, що трохи відстаєш від графіку. Чому, власне, затримується книга "Нові темні віки"?

— Почну з того, що вона і не планувалася настільки швидко. Це важливий проект. Я знаю, що кажу так про кожну книжку. Але насправді казав лише про дві – "Де немає бога" і "Нові темні віки". Це, принаймні, для мене.

Ще коли ми закінчували тур з "Доки світло" я розумів, що мені буде потрібно значно більше часу на написання цього роману. Тому що він важливий і великий. Великий в сенсі банально обсягу. Початковий план передбачав, що ми мали би вже цієї осені "вилізти з барлогу", і з новим романом поїхати в тур. Але я розумію, що не встигаю. Не те, щоб критично. Якби піднапружився, то міг би в ці терміни влізти. Але не хочу. Я вже це переріс. 

Знаєш, я дивився коментарі до цього посту, і мені здається, люди трохи неправильно його зрозуміли. Їм здалося, що раніше я писав неякісні тексти, а тут почав писати якісні. Ні. От у музиці на початках кар'єри виконавець випускає по альбому щороку. Він набирає якийсь багаж слухачів, глядачів, фанів, і далі альбоми виходять через два роки, три, п'ять чи сім. І я якось до цього доеволюціонував. Зрозумів, що якщо не гнатиму себе, заспокоюся, то зроблю текст іще кращим. Це достатня причина для того, щоб відтермінувати його вихід. Зараз термін початковий – це весна 2022 року. Як воно буде – побачимо. Багато залежить від епідеміологічної ситуації.

— Історія "Нових темних віків" – про що вона?

— Історія буде загалом про порівняно недалеке майбутнє. Ми говоримо десь про першу половину 22 століття – 100-120 років від нинішнього часу. Я описуватиму те, яким буде світ. Для мене це такий собі історичний роман навпаки: історичний роман описує через долю простих людей якісь глобальні події в минулому. Я хочу зробити не фантастичний роман, а той, який через долю простих людей покаже глобальні процеси, які сформують світ через 120 років. 

Я докладу максимум зусиль, щоб ця картинка була реалістичною. Очевидно, що в книзі ітиметься про якісь технології, яких зараз не існує. Але хочу зобразити їх такими, якими вони реально будуть. 

Фото з Марсу, бо фоток Кідрука ми зробили не достатньо

— Тобто, ти робиш таке собі передбачення. На чому воно базується? Ти вивчаєш якісь дослідження?

— Так. Ми говоримо зараз про десятки книг. Лише про Марс близько 20 книг прочитано – про польоти, про те, яким майже напевно буде поселення там. Це все буде в післямові до книги – весь перелік. 

— Це як список літератури в наукових роботах. 

— Типу того. Очевидно, що я постараюся зробити, щоб це не було так нудно, як наукова робота, але перелік джерел буде. 

— Треба буде наперед читати джерела, щоб зрозуміти, про що ти?

— Сподіваюсь, що не потрібно буде. Це моя задача, як автора, зробити так, щоб читати без додаткових джерел було зрозуміло і цікаво. 

— До речі, наш редактор був одним із тих, хто загейтив опис футбольного матчу у "Де немає бога". Чи буде щось таке у "Нових темних віках"?

— Я не хочу говорити зараз фрази, які зроблять це інтерв'ю зайвим в очах твого редактора (посміхається – ред.). Насправді ж історія зовсім не про американський футбол. Я втомлююсь розповідати, що це просто антураж. Там є протагоніст і антагоніст, і між ними є взаємодія, важлива в контексті книги. З іншого боку, розумію, що для людей, які ніколи не бачили американський футбол, це трохи важко сприймати.

Чи таке буде у цій книзі, не можу сказати. Я створюю тексти такими, якими хочу їх читати. Такими, якими сам у першу чергу захоплююся. І для мене завжди круто, коли крім якогось драйву, який штовхає тебе по тексту, ти дізнаєшся щось нове. Коли я не фанат бейсболу, але натрапляю на опис матчу у книзі Кінга, мене це нітрохи не відштовхує. Навпаки, для мене це прикольно, бо я дізнаюся щось нове з іншої культури. 

У новій книзі я не буду робити це навмисно. Тому на твоє запитання відповім, що швидше ні. Але це все дуже суб'єктивно, і можливо, твій редактор знову скаже "от блін, якась фігня". 

— На які відгуки і зауваження своїх читачів ти зважаєш?

— Ми з командою читаємо і намагаємось аналізувати все. Це частина здорового робочого процесу. Чи зважаю? Радше ні, ніж так. Причина не в тому, що я аж такої високої думки про своє письмо. Автор завжди в першу чергу має бути щирим сам із собою. Ти маєш писати про те, що тебе гребе, і так, як ти вважаєш, це зачепило би тебе. Очевидно, що це не всім подобається. Але якщо я почну загравати з читачами, уявляти, що би могло читачеві сподобатися – це неправильно. Це шлях в нікуди, кон'юктурщина, яка завершиться написанням дешевих порно-романів. 

"... я вважаю, що країна рухається в неправильному напрямку"

— Як тобі взагалі зараз живеться? У другий карантинний рік і третій рік правління Зеленського?

— Карантин ніяк на роботу не вплинув, тому що ми і не планували тур у цьому проміжку. Я відклав вихід книги, але об'єктивна причина цього – бо хочу зробити текст кращим. Тут окрім власне роману, я хочу змоделювати світ. Щоб у тексті були 3D-моделі транспортних засобів, літальних апаратів, орбітальних станцій на Марсі, карти колоній... І для того, щоб зробити щось якісне, не просто болванки, ти маєш витратити час. Продумати деталізацію – до тих самих болтів на ілюмінаторі. 

— Ти сам це робиш?

— Так. І це ще десь реально пів року роботи, окрім написання тексту. Тому, що був би карантин, що ні, ми однаково відкладали би вихід книги на весну 2022 року. 

А стосовно Зеленського, то від весни 2019 року нічого не змінилося – я досі жорстко опоную владі. Не завжди про це пишу, тому що вважаю, що мої соцмережі мають бути для професійної діяльності, а не висловлювання своїх політичних поглядів. Але я вважаю, що країна рухається в неправильному напрямку. Ми дуже сильно відкотилися назад, і купа процесів, які працювали до початку 2019 року, зараз просто зійшли на пси. Те, що близьме мені, – це УКФ, закупівля книг і фінансування культури, яке повернулося до цього залишкового принципу, який був ще в 14 році напевно що. І дуже багато всього. Ось ці заяви Зеленського, метання... Ми просто застрягаємо в цьому болоті принаймні до кінця його каденції. 

Будемо сподіватися, що все зміниться. Але ти знаєш, демократія працює ідеально, поки в суспільстві є трохи більше половини тверезо мислячих громадян. Коли їх менше, демократія починає жерти сама себе. Ще гірше те, що в демократії – насправді, найкращій на сьогодні формі існування суспільства – немає чітко вбудованого механізму виправлення вчинених ідіотами помилок. Тобто, якщо ми обрали не надто кваліфіковану владу, в демократичному суспільстві немає жодного способу це миттєво виправити. Тому я дуже сподіваюся, що все зміниться з кінцем каденції Зеленського, але можуть бути і іншими варіантами. 

— У колонізаторів Марсу з твоєї книги також буде демократія?

— Це одна із ключових проблем роману, бо на  сьогодні єдина угода, яка обумовлює політичне врегулювання проблем у космосі – це договір про космос 67-го року, де є окрема стаття, в якій прописана заборона проголошення суверенітету над космічними тілами. І ось я описую ситуацію, коли на Марсі приблизно за 80 років після першої висадки виникає чималий відсоток молодих людей, які народилися вже там. І вони без держави. 

Навіть банальна річ: написав якийсь гурт пісню, відправив її на Землю, і хоче отримати роялті – вони не мають громадянства, не мають ID і не можуть отримати гроші через марсіанські банки. Отже, їм треба щось змінювати. Та частина суспільства, яка прилетить із Землі, вважатиме, що ті, хто хочуть змін, надто молоді для них, а марсіанська колонія – не зовсім місце для демократії. Я з цим частково погоджуюся, тому що тут, на Землі, якщо сталася якась помилка в економічних прорахунках, це максимум результуватиме в падінні ВВП, яке можна перекрити позикою. Якщо позик назбиралося багато – можна оголосити дефолт. На Марсі ця річ не спрацює – прорахунки на 10% не призведуть до падіння ВВП, а призведуть до загибелі 10% колоністів, а дефолт означатиме повний колапс колонії. 

І ще одне фото з Марсу

Таким чином будуть два угрупування, кожне  яких по-своєму матиме рацію. Певна група вимагатиме політичних прав, а інша намагатиметься зробити все, щоб колонія банально функціонувала. Це буде один із низки головних конфліктів роману. 

— Часто коли дивишся фантастичні фільми, то нові колонії на планетах за організацією суспільства на порядок слабші, ніж на Землі.

— Насправді, ні. І це теж буде частиною того конфлікту, про який я вже казав. Колонії, за задумом тих перших колоністів, мали бути взірцем нового типу гуманістичної організації. Тому що на Марс вирушають усі найкращі в усіх сенсах. Лікар, який летить на Марс, не може бути просто педіатром чи хірургом-травматологом. Лікар, який туди летить, мусить вміти робити все – включно з операціями на серці, тому що майже напевно, коли якась хрінь станеться, поруч не буде іншого лікаря, який тебе проконсультує. Будівельники, інженери, програмісти мають бути найкращими і в плані своїх здібностей, і в плані фізіології. Вони мають бути образно "куленепробивні" – жодного каміння в нирках у трьох поколіннях до того, нормальна нервова система, стійкість до великих доз радіації – менша схильність до виникнення раку. Є купа речей, за якими їх відфільтровують, щоб ти не був проблемою на Марсі, а рухав цю колонію до розвикту і розростання. За задумом, ця колонія мала би стати взірцем – залишити все погане, що було в минулому, на Землі. 

— Це суспільство мало би бути елітарним?

^{[за задумом, це питання було без негативу]}

— От ти це зараз сказала з таким негативом. Я не кажу про елітарність. Уяви, якщо обрати зараз найкращих інженерів з України, найкращих програмістів і всіх, і створити з ними окреме суспільство. Очевидно, що воно буде кращим, ніж решта України. І не тому, що вони якісь "елітарні", а просто тому, що найкращі. 

Але кінець цьому настане в той самий момент, коли на Марсі з'явиться перша дитина.

На Марс ти не можеш прилетіти будь-коли. Ти маєш чекати "вікна", коли планети зійдуться більш-менш близько, що випадає раз на два земних роки. Дитина, яка народилася, не може одразу полетіти на Землю через те, що планети надто далеко. До того ж це взагалі ризиковано. Ніхто не знає, як відреагує малий організм на такий політ у невагомості. Ти ж не змусиш малюка займатися на тренажерах, щоб підтримувати міцність своїх кісток і свою систему кровообігу. Його просто триматимуть на Марсі. І коли цей малюк підросте до 5-6 років, і теоретично зможе перенести шестирічний політ із Марсу до Землі, на той момент в його тілі накопичаться фенотипні зміни через низьку марсіанську гравітацію, нижчий тиск під куполами і відсутність такої кількості бактерій, які є на Землі. Ці зміни унеможливлять його нормальне життя на Землі, і він змушений буде лишитися на Марсі. 

Коли на Марсі з'явиться перша дитина, колонія просто зобов'язана ставати автономною і самостійною. Молоді люди там підростатимуть, і цілком органічно вийде так, що землянин прилетить, заробить грошей і повернеться, а ті нові марсіани вже не зможуть нікуди полетіти. 

— І це вже буде планета тих людей, які народилися на Марсі?

— Так, і при цьому ними досі керує спецкомісія ООН і "рада 19-х" із Землі. І це буде підґрунтям конфлікту в книзі. 

Це мене пре знаєш чому? Бо іноді ти пишеш історію, і є моменти, які провисають – типу конфлікт потрібен для фабули, але він трохи натягнутий. Ти ці місця "заштукатурюєш", щоб не було видно для читача і читачки, але вони є. А цей конфлікт абсолютно природний. Я щиро переконаний, що у випадку розвитку реальної потужної колонії на Марсі цього не уникнути. 

— Розкажи, які в тебе плани на літо?

— Писати. Окей, буде декілька фестів, які я пообіцяв своїм друзям відвідати. В Тернополі буду на "Файному місті"...

— На "Бандерштаті" будеш?

— Поки зі мною не зв'язувалися, але якщо так, то я, очевидно, приїду. Але поза тим, я мушу дописувати текст, і з вересня ми починаємо підготовку до туру. Цього разу вона буде значно довшою і масштабнішою, бо купа всього накопичилася. У нас зараз іде повна трансформація мого бренд-лого. Буде все нове, ми зовсім інакше працюємо, і я сам чекаю, щоб почати показувати це людям. 

"Я на ходу його ліпив з гівна і палок. Людям частково це подобається..."

— Моє останнє запитання швидше традиція на інтерв'ю з Кідруком, і ти можеш навіть не відповідати на нього. Але, що там третій "Бот"?

^{[довга пауза, Макс глибоко вдихає і повільно видихає перед тим, як почати відповідати]}

— Я бачив у мережі докори читачів про те, що як можна вірити Кідруку, якщо він пообіцяв продовження "Бота", а не написав, чого ми маємо купувати його нову серію, якщо ця не закінчена? В цьому є сенс і певний резон. Але річ у тім, що "Бот", насправді, ніколи не задумувався, як трилогія. Це просто була одна книга, в якій, мені здалося, було б прикольно зробити відкритий фінал. А потім я зробив другу. Я на ходу його ліпив з гівна і палок. Людям частково це подобається. В мене є ця третя історія, прописана фабула для неї. Але вона абсолютно не відповідає тому рівню відповідальності, з якою я зараз ставлюся до написання текстів.

Це спирається навіть в банальний фактаж. На той час я значно гірше працював з інформацією, ніж зараз працюю. Я просто чіплявся за якісь такі крикливі факти, які мене тригерили, не перевіряючи їхню достовірність. В "Боті" є така фраза, що людський мозок використовується лише на третину, і не спроста – може, не варто чіпати решту дві третини... Але ж це повна хрінь. Це псевдонаукова маячня. Людський мозок використовується на всі 100%. Все, що у ньому є зайве, еволюція давно прибрала. Кожен довбаний нейрон нашого мозку щось виконує. Так, не всі вони задіяні в розумовій діяльності. Якась частина регулює серце, якась – рух, інша – роботу нирок, печінки, кишківника... Ось ця недостовірність, безвідповідальність в роботі з фактажем тягнеться через обидві історії "Бота", і так само переходить в третю. І щоб написати її, я маю сідати і повертатись до цього. 

З "Новими темними віками" все інакше. Вони від початку не задумувались, як серія. Але якщо в "Доки світло" дві сюжетні лінії, і це роман на 530 сторінок, то тут їх п'ять, і коли я думаю, як їх прокачати, то розумію, що не втисну їх в одну книгу. Тому що це довбана "гра престолів", яка розколота на кілька частин. "Нові темні віки" інші – я від початку маю бачення, до чого вони ідуть, і працюю з цією віддачею і відповідальністю, яка мала би бути завжди в моїй кар'єрі, але не завжди була. 

— Мені здається, десь за рік чи два з'явиться "фанфік" з "Ботом 3". 

— Я був би радий. Чесно, я готовий комусь "спихнути" цю історію. І якщо якийсь адекватний автор візьметься дописати третій за моєю фабулою – let it be. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• У Луцьк приїдуть топ-письменники України: що відбуватиметься
• "У мене тоді вкрали чешки": Макс Кідрук поділився зворушливими дитячими фото
• Ілон Маск зізнався, що в нього – синдром Аспергера