Украдене дитинство

Війна змінила нас усіх, без винятку. Наші плани, наші принципи, наші вимоги до життя. Загострила наші емоції або ж навпаки – притупила їх. Неважливо. Вона повпливала на кожного.

– Діма, ти будеш «Привид Києва», літай. Я – Зеленський, я наказую відвоювати Крим, – чую з привідчиненого вікна у квартирі.

– А я буду Німеччина!

– А я буду США!

– А я – Польща! До мене їдуть люди з України.

– А я, а я хто буду?

– А ти будеш русскій карабль. Йди нах*й звідси.

І затрясло двір від дитячого сміху.

Війна змінила і дітей. Особливо дітей, бо забрала в них дитинство, школу, каруселі, такт, а в декого – мам чи тат…

…Раптом на всю залунала сирена. Не справжня, як виявилося: діти десь знайшли й ввімкнули на телефоні.

– Я істрібітєль, бжжжжж. Тікайте, зараз скину бомбу, – і рооозбіглися по підвалах, які відчинені.

Бабах – і істрібітєль затих. Втрутилися Збройні сили України – мама. І через витівку з тривогою забрала підбитий запотиличником «трофей» додому.

Дивлюся у вікно – біля воріт вже гуртується інша компанія. Принесли величезний плакат з написом «Блокпост». Хлопчик десь надибав палку – автомат же. Також у них є свій Патрон – собака Сімка. Вовтузиться біля кожного – знає, що за службу потім пригостять. Зупиняють усіх, хто заїжджає. Дорослі ввічливо пригальмовують – підігрують. Поки диверсантів не виявлено.

А тим часом з магазину на поле бою повертається «русскій карабль». З чипсами. Очевидно, з пропозицією переговорів на дуже вигідних умовах. Дипломатія діє – «русскому кораблю» дозволили здатися і стати на годину Німеччиною, бо її забрали додому разом з істрібітєльом.

А невдовзі, після декількох ударів в позиції русскіх з натівської зброї, війна закінчується. Перемогою України, звісно ж. Лунає доленосна «Ой у лузі червона калина», бійці йдуть клянчити в батьків гроші на морозиво чи газовану воду – натомилися…

Задзижчали телефони. Через секунду травневе тепле повітря знову розрізає пронизливий сигнал тривоги. Цього разу – справжній. Бо наша війна ще триває.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

• Обвал закинутої будівлі в Луцьку: хлопчик – досі в лікарні 
• У Раді пропонують скасувати норму про 175 навчальних днів
• Народилися після вторгнення в Україну: журналісти знайшли двох синів путіна