"Книговидавництво – це хобі, якщо ти не друкуєш підручники на держзамовлення", – видавець

У жовтні Луцьк чекає цікава літературна подія – Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Lutsk.

Такий захід відбудеться у місті вперше і триватиме три дні. За основу послужив вже кількарічний міжнародний фестиваль у Чернівцях. Мета таких заходів – популяризувати місто в українському і світовому просторах, адже на фестиваль з'їжджаються митці з країн-сусідів і не тільки.

Про особливості Meridian Lutsk, українське книговидавництво і письменників Конкуренту розповіли президент Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz Святослав Помаранцев і директор Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Lutsk, голова ГО "Мистецького об'єднання "стендаЛь" Ельвіра Яцута.

Як з'явилася ідея організувати Meridian Czernowitz, з чого все почалося?

Святослав Померанцев:

– Колись я був успішним буковинським бізнесменом, який займався системами внутрішньої інженерії у промисловості і будівництві. На діловому жаргоні – це постачання клімату. Але прийшла світова криза у 2009 році і я позбувся всіх замовлень. Тоді, коли я не мав роботи, я мав час замислися, хто я такий, чому я народився саме в Чернівцях. Я зрозумів, що Чернівці – це місто, де були похоронені мої прабабуся, бабуся, мій тато, це місто, де народився мій син Семен. Я зрозумів, що я пов'язаний з Чернівцями життям і смертю. І коли я це переосмислив, я вирішив дізнатися, чим жили мої прадіди і прабабусі у цьому місті. Я зрозумів, що народився в Чернівцях, де вже 200 років поспіль пишуть вірші різними мовами. Я почав принюхуватися до старих і нових книжок і потім зрозумів, що єдине, що мені хочеться зробити, це те, щоб Чернівці знову говорили поезією на різних мовах. Мій прадід був одеським літератором і вивчав історію одеських синагог. Мій дід був журналістом і заступник головного редактора газети "Радянська Буковина". Мій дядько почав писати вірші в Чернівцях і так і залишився чернівецьким поетом, де би він не жив: Мюнхені, Лондоні чи Празі. Ви знаєте, сьогодні я щасливий, бо знову займаюся постачанням клімату, але клімат не пов'язаний з будівництвом, це клімат поезії, мовного багатоголосся, бо поезія і є інтер'єр Чернівців, завдяки якому моє рідне місто було і буде однією з культурних столиць Європи.

Чи важко було інтегрувати ідею фестивалю Meridian Czernowitz у Луцьк?

Ельвіра Яцута:

– Святослав Померанцев у себе в Чернівцях винайшов якусь унікальну структуру, яка діє як механізм пропагування, в хорошу сенсі цього слова, літератури і бренду міста, привернення уваги до культурних надбань цього міста. Я живу в Луцьку 6 років, бо не є корінною лучанкою, але три роки я займаюся літературою і хочу, щоб про це місто знали більше. Я хочу, щоб це місто бачили таким, яким бачу його я: надзвичайно багатим, глибоким, непровінційним. Мені шкода, що навіть корінний лучанин вважає, що в нашому місті занадто спокійно жити. Ми подаруємо їм цей неспокій через поезію, через повернення всього багатограння, яке одного разу їх поглине настільки, що вони будуть виходити після заходів і плакати від екстазу, від кількості поезій-мистецтва-театру-музики, від консистенції всього прекрасного, що тільки може бути. Насправді можна говорити багато гарних слів, але всі схеми дуже прості. Святослав одну з таких створив і дозволив нам її інтегрувати в своє місто. Тому ми за це дякуємо і сподіваємося, що Луцьк стане не менш успішним містом, ніж Чернівці, і дітищем, яким він буде пишатися.

Святослав Померанцев:

– Повертаючись до холодного і колючого менеджменту, звичайно, хочеться сказати, що цей поетичний фестиваль зможе реалізувати мої особисті амбіції. Мені важливо повернути місто Луцьк на культурну карту України і Європи. Для цього є така певна технологія: важливо, щоби приїхала вища поетична ліга країн-учасниць. Ці країни пов'язані з історією Луцька: Литва, Латвія, Естонія, Білорусь, Чехія, Ізраїль і головні гравці у цьому колі – Польща й Україна. Важливо, щоб приїхали журналісти, над запрошенням яких ми працюємо. На сьогодні поети – це не тільки люди, які пишуть вірші, це люди, які викладають в університетах, які пишуть блоги, статті, які є редакторами потужних видань. Таким чином ми отримаємо як масу публікацій в західних ЗМІ, так і безкоштовний піар. Адже ці люди, котрі приїдуть сюди, вони є центром створення громадської думки у своїх містах і країнах, і вони ще довго будуть розповідати про свої враження від поїздки на Україну, до Луцька. До цього ми будем задіювати 12-15 міських локацій, які пов'язані з інтерпретацією міста. Концепція фестивалю – це триденна прогулянка міста із зупинками в таких місцях для поетичних читань і перформенсів. Ми будемо перекладати вірші іноземних авторів, а вірші українських – польською. Окрім того, фестиваль буде рекламувати себе через участь у ярмарках, створення власних подій у містах країн-учасниць. Я не хочу зараз казати про негатив в українсько-польських стосунках, тим більше про події з Генконсульством у Луцьку. Ми це робимо, бо вважаємо, що це дуже цікава й необхідна дружба й співпраця людей, які живуть в безпосередній близькості. Це позиція всіх тверезих людей, з якими ми спілкуємося, товаришуємо. Це не є балансом для сьогоднішньої ситуації. Якби такого не було, ми б теж робили такий фестиваль.

Наскільки затратним є фестиваль і де взяти на це гроші?

Святослав Померанцев:

– Фінансова частина фестивалю дуже скромна – близько 65 тисяч євро. Алгоритм дуже простий, адже приїзд одного поета – це умовно кажучи 1 тисяча євро: переліт, проживання, переклад віршів, оренда сцени, звуку, реклама. Якщо ми очікуємо 35 поетів і ще декілька театральних труп і музичних гуртів – то це приблизно 45-50 тисяч євро. Інші кошти на рекламу, оренду технічного забезпечення, локації, охорону. У ці кошти входить також участь у міжнародних ярмарках: мінімальний стенд у 4 квадрати – це близько 3 тисяч євро. Це невеликі гроші для того, що ми збираємося зробити, це найрентабельніше вкладення як з боку міської влади, яка надала кошти на цей фестиваль, так і з боку приватних меценатів, які є в Луцьку. Успіх фестивалю буде оцінюватися винятково кількістю та якістю публікацій в іноземних ЗМІ, а їх буде багато, я переконаний.

Ельвіра Яцута:

– Кожна третя людина під час презентації купує книжку. Це провірено трирічним досвідом організації заходів. Якщо прийшло 20 людей, значить, куплять 3 книжки, якщо прийшло 210 – куплять 70. Ця техніка вже працює багато років. Але зараз, спілкуючись з організаторами в різних містах, всі говорять про те, що книговидавництво розвивається, насправді люди читають. Мені дуже не подобається, коли говорять, що молодь не читає – це абсолютно не так. З кожним роком в Луцьку на наші заходи приходить більше людей і з кожним роком ми шукаємо більші локації. Я пам'ятаю момент, коли ми шукали приміщення для заходів, і зараз я точно знаю, що для середньостатистичного нашого заходу нам потрібне приміщення на 100 осіб. У нас давно не було заходів, куди приходило 20-30 людей, зараз 100, 200 чи 300.

В чому проблема українського книговидавництва?

– Книговидавництво – це моє хобі. Я видаю тільки своїх друзів, на щастя, мої друзі пишуть якісні тексти. І я маю інші дивіденди, бо видаю Андруховича, Жадана, Забужко.

А взагалі біда українського книговидавництва у відсутності інфраструктури: у нас нема книгарень, а якщо є – то більшість із них не розраховується. А ви зрозумійте, що специфіка книжкового ринку така: ти відправив 5 книжок в якусь книгарню, вона їх продала, а з тобою не розрахувалася. Ти повинен телефонувати, а якщо вони не розраховуються, то що робити – в суд подавати? Оплата юриста, поїздки в місто – вийде дорожче. Тому зі всіх книгарень, які є в Україні, а їх приблизно 700-1000, ми працюємо зі 150-ма. Нема книгарень, нема спеціалізованих телепередач, нема спеціалізованої літератури, немає сайтів. Є лише 4 сайти, які відомі в Україні. Але така кількість дуже смішна. Проблема тільки у відсутності інфраструктури і в низькій ціні на книжку. Тому це все хобі, якщо ти не видаєш підручників для школи на держзамовлення чи книжки масового виробництва.

Як відбувається взаємодія автор-видавець? Які виникають труднощі?

Святослав Померанцев:

– У любові своя бухгалтерія. Ми зараз не зможемо вигадати матрицю любові. Зі всіма дуже індивідуальний підхід. Є 4 головних фактори, за якими відомий автор обирає, в якому видавництві йому видаватися. 1 – наклад: для письменника важливо, скільки екземплярів книжок отримає читач. 2 – тіло книжки: як книжка буде виглядати, який папір, палітурка. Тут ми залучаємо повністю автора. Я маю таку фантазію, що коли автор пише книжку, то він уже уявляє тіло книжки. Автор пропонує художника, літературного редактора. 3 – гонорар або роялті: скільки автор отримає в результаті співпраці, адже книжка пишеться багато часу. У зв'язку з тим, що в Україні книжка має дуже низьку ціну (до прикладу, в Німеччині коштує в десять разів дорожче, ніж в нас), тому гонорар автора формується, виходячи з ціни книжки. Ба більше, книгарні, які торгують книжками, зазвичай роблять стовідсоткову націнку. Наприклад, якщо книжка в книгарні коштує 100 гривень, це означає, що дистриб'ютор, який поставив книжку, отримає 50 грн. Дистриб'ютор забирає собі ще 20 %, видавництво отримує умовно 40 грн, а з цих 40-ка грн собівартість друку – 20 грн. Ну і з врахуванням податків, гонорарів редакторам і художниками – це невеликі кошти. Якщо видавництво 10 гривень отримає з книжки, то при накладі у 1 000 примірників – це прибутки 10 тис грн, а це дорівнює 350 євро. Тисячні наклади – це звичайні наклади поезії. Тому за рахунок того, що книжка в Україні дуже дешево коштує, ні автор, ні видавець нічого не заробляє, а щоб видатися, треба вкласти значну суму. 4 критерій – філософія видавництва: з ким поруч ти будеш стояти на одній полиці.

Письменники – люди творчі. Чи вибагливі вони до організаторів презентацій, як знайти компроміс?

Ельвіра Яцута:

– Чим більше зірковий письменник – тим менше в нього побажань. Я пам'ятаю лише поодинокі випадки особливих забаганок письменників. З письменниками значно легше, ніж з музикантами, бо немає технічного райдера. Дуже часто є молоді поети, які вважають себе вже зірками і присилають якісь дивні вимоги, бо вважають, що це синонім крутості. А ті письменники, з якими ми працюємо, самі пройшли той шлях і прекрасно знають, в яких ситуаціях інколи опиняється організатор. Звичайно, постає питання гонорару. Але проблема насправді не в тому, що письменник вимагає гроші, проблема є в нерозумінні спільноти того, що ти заробляєш гроші на літературі. Письменник повинен мати гонорар, він повинен за щось жити, щоб твори далі. Вони такі самі люди, як і ми.

***

Святослав Померанцев:

Якщо ви купуєте книжку, то ви не є покупцем у чистому вигляді, ви є соціальним інвестором, який інвестує не тільки у розвиток українського книговидавництва, а в культуру й освітній розвиток своїх дітей, себе, своїх друзів і своїх співгромадян.

Ельвіра Яцута:

Вчіться цінувати те, що робить хтось інший. Кожного разу, коли хочеться когось хвалити чи критикувати, оцінюйте з позиції того, що кожен робить: я зробив і хтось зробив. Тільки тоді, якщо ти щось зробив для когось, тоді зможеш оцінювати те, що хтось зробив для тебе. Я хочу, щоб ті два моменти люди навчилися робити.