Як народжується лялька: магічна прогулянка закутками волинського театру

Чи знали ви, що маріонетки у Волинському театрі ляльок не повторюються у різних у виставах? А те, що деяким персонажам уже «стукнуло» 30 років? Що усіх їх створюють саме у стінах театру?  То як же народжується лялька?

Про це та інше до Дня лялькаря розпитали журналісти сайту новин Луцька та Волині «Конкурент» у працівників театру. Ми побродили закуліссям і доторкнулися до справжньої магії, яка дивує, захоплює, притягує і зачаровує...

Як народжується лялька?

Усі ляльки театру у Луцьку створюються на місці, себто у колекції – лише авторські роботи штатних майстринь. Придумує вигляд ляльок і декорацій художник-постановник з режисером і віддає в роботу у цех.

Проте для початку команда вирішує, який твір гратимуть на сцені, за потреби його адаптовують. Далі розробляють ескізи персонажів та пояснюють художнику, якими мають бути ляльки. А згодом ці ескізи затверджують.

Далі, власне, починається магічний процес виготовлення ляльки, тож за справу беруться лялькарі, художники, закрійники та механізатор. Вони за макетами й ескізами створюють лялькового актора.

Процес дуже захопливий. З ескізу через глину, машировку і розпис народжується нова лялька, яка за допомогою актора оживе.

     

До речі, у цьому ж цеху шиються і костюми для акторів.

 

Для кожної ролі – нове вбрання. Ляльки на кожній виставі також унікальні. Кожен зайчик, кожна білочка «живуть» лише у своїй постановці. Тому їх театр має дуже багато.

     

* * *

Пані Оля – художниця, яка уже 4 роки працює над створенням ляльок.

 

«Я вчилася на художника, а в театрі працює мій тато. Тож з самого дитинства я знала, що буду тут», – ділиться майстриня.

Оля каже, що спершу вчилася у художній школі, потім у місцевому «кульку» (Волинському фаховому коледжі культури і мистецтв імені І.Ф.Стравінського, - ред.), згодом – у ВНУ.

Так і потрапила у театр.

За час роботи вона створила ляльки до близько десятка вистав. А у кожній виставі, між іншим, може бути й до трьох десятків (!) персонажів.

  

«Діти завжди впізнають, з якої вистави лялька. Не вийде зробити таких «пасхалок», як у Дісней. Тут таке не пройде», – пояснює художниця Оля.

Її пензель раз по раз торкається тканини. За якийсь час народжується частина декорацій для нової вистави театру. Команда обіцяє уже зовсім скоро презентувати цікаву і яскраву постановку для малят.

 

* * *

Уже 47 років тут працює закрійниця Ольга.

 

«Я закрійник, але роблю усе: і розкроюю, і шию костюми, декорації, ляльки…» – пояснює жінка.

Ольга каже, що на кожен костюм іде досить багато часу, особливо, якщо це вбрання для актора «живого плану» (так називають вистави театру ляльок, де на рівні з персонажами-ляльками образ створює присутній у виставі драматичний актор, - ред.).

 

«Це примірки, багато акторів, кожна людина різна... Усе залежить від того, який костюм, який фасон. Однакових костюмів у нас немає, на кожну виставу – інший», – ділиться пані Ольга.

 

«Усе життя займаюся цією роботою. Художник дає ескізи, ми за ними до кожного актора уже підбираємо і корегуємо.

Десь треба змінити лінії, десь поправити, бо акторам має бути зручно працювати.

Проте малюнок – це ще не костюм», – каже багаторічна фея казкових образів театру Ольга.

  

 

Усі костюми для акторів живуть тут. На стійках акуратними рядами висять сотні образів, які дбайливо зшиті руками тутешніх майстринь.

Робота, якої не видно зі сцени, але вона надзвичайно важлива.

  

Лялькар Сергій є спеціалістом з механізації. Саме у його руках лялька отримує усі ниточки і важелі, які допоможуть їй «ожити».

 

«Таких фахівців дуже мало по театрах. Навчився тут, у стінах нашого театру, а тепер фахівець, що таких ще пошукати треба!

  

До речі, нещодавно до нас приїжджав полтавський театр, у них якраз немає механізатора. Вони роблять вистави без механізації. У їхніх ляльок очі не кліпають, ротик не відкривається. Це, скажімо так, більш ілюстративний формат, який звісно також має право на життя.

Але ж мистецтво і специфіка театру ляльок полягає саме в оживленні, коли можна бути впевненим, що маленькі і не тільки глядачі будуть з захватом спостерігати на сцені наче живих, кожного лялькового героя. Коли ж є механізація, то можливостей для того, аби і діти, і дорослі повірили в таку театральну магію значно більше», – переконує директор Волинського академічного обласного театру ляльок Вадим Хаїнський.

До слова, цех не лише виготовляє нові ляльки, але й доглядає за старими, адже в роботі часто виникає потреба щось десь підклеїти і пришити. Так лялечок реставрують:

 

Після створення готові ляльки відправяються до акторів. Вони з режисером пробують на сцені ними працювати під музику, світло, хореографію, вокал. Після затвердження і правок вистава іде до глядача.

 

  

Де живуть ляльки

А це свята святих – місце, де «живуть» ляльки. На стійках і стелажах десятки персонажів різних розмірів і видів.

   

Коли грають певну виставу, працівники театру беруть ті лялечки, що мають бути у роботі. Протирають, перуть, підпрасовують костюми. Якщо виставі багато років, то роблять капітальне поновлення: фарбують, міняють деталі, перешивають одяг.

«Буває таке, що під час вистави в ляльки може відвалитись ніс чи взагалі голова злетіти з пліч. Як би майстри не старались, немає нічого вічного. В таких випадках звісно все лагодимо, проводимо, так би мовити,  капітальний ремонт. Старі ляльки ми не можемо просто взяти і списати, адже вони мають художню цінність, кожна з них прожила на сцені багато років, має свою історію. Вдихнувши одного разу життя в казкового персонажа, буває дуже непросто його забрати», – ділиться керівник театру Вадим Хаїнський.

 

Серед найстаріших ляльок – персонажі постановки «Лісової пісні», «Лускунчика» та «На Івана Купала». Їм у середьому по 30 років.

    

Директор театру каже, що їхні юні глядачі найбільше вподобали цих персонажів з вистави про Попелюшку. Малята люблять їх за витонченість та делікатність.

   

Вовчик і Заєць з вистави про лісовий цирк також викликають море захоплення у діток.

 

Полюбляють і Кая зі «Снігової королеви». 

 

«Це ціле мистецтво її оживити, ба більше – наповнити почуттями. Треба пропустити через себе і передати ляльці емоції.

До речі, нашого Маленького принца теж полюбляють дітки», – додає керівник.

 

     

Ляльки народжуються з ідеї

Керівник літературно-драматичної частини Олександр Дурманенко розповів нам про нові віяння у сфері театру ляльок у світі. 

«Ключова тенденція у світі – театри стають приватними, відходять від впливу держави. А друга про те, що театри намагаються вразити або пишністю і розкішшю, наприклад театр у Зальцбурзі, де у них виступає симфонічний оркестр імені Моцарта, або навпаки – ідуть шляхом мінімалізму, де мало декорацій, бутафорій, а акцент – на грі актора», – каже він.

 

Олександр зізнається, що коли тільки прийшов у театр,то думав, що це готові куплені ляльки.

«А коли занурився у цей світ, воно стало набагато ближче мені. Це дуже трепетно. Бо процес створення ляльки, наче саме по собі інколи забавляння», – каже працівник театру.

Художник-постановник театру Олеся Іщук близько 20-ти років робила ляльки у цеху. Тому тепер, коли малює як художник, знає, як це будуть втілювати у життя.

 

Олеся нам розповіла про магічну рутину. Все починається з ідеї твору, а далі вона продумує, які це мають бути ляльки, їхні конструкції. Лінію вимог задає режисер, а художник-постановник починає вигадувати.

 

«Художник закривається на два тижні від всіх (сміється), грається підручними матеріалами. Під руку може попасти яблуко, дзеркало... Щось насниться, щось так уявляю. Інколи доходить до комічного», – каже Олеся. 

Таким чином формується концепція самої вистави, перетворення, обираються кольори. Далі художник переходить до технічного складу: проробляє технічні ескізи, креслення, матеріали, кріплення, параметри ляльок і декорацій.

«Ми пробуємо, експериментуємо, вчимося. Ми хочемо кожну виставу зробити іншою. 

Театр зараз розвивається і знаходиться на такому етапі, щоб не бути якоюсь закритою структурою тільки для дитячого відпочинку, а прагне стати місцем для сімейного відпочинку, для молоді», – каже художниця.

Саме тому аудиторію спонукають відійти від трохи зневажливого поняття «ляльковий», до поняття «театр ляльок». Працівники дійсно вважають перший варіант образливим.

 

«Ми так само, як і драматичний театр робимо наші декорації, у нас так само актори – живий план, вміють співати, так само роблять па, так само працюють асистенти і помічники. Але наша особливість у тому, що ми, окрім цього всього, ще й вміємо водити ляльку, працювати, передавати її душу. 

Це унікально – не забутися про себе і не загубити образ ляльки», – додає Олеся.

Коли відкривається куліса, ми спершу лише бачимо те, що є на сцені. Не чуємо голосів акторів, не знаємо їхньої гри.

«Діти так само сприймають кольори, форми і тільки вкінці вони аналізують, чи казка хороша. Для художника завжди треба постаратися...»

* * *

P.S. Захоплива прогулянка добігла кінця. Я стою перед фасадом театру і тільки зараз починаю сповна усвідомлювати, скільки роботи, сил та душі вкладено у ляльки. Кожен персонаж від ідеї до готового виробу проходить через колосальну кількість рук, аби потім у світлі софітів за допомогою талановитого актора ожити і дарувати емоції...

Ходіть у театр ляльок. Він не тільки для маленьких діток.

Нагадаємо: вихованець луцького театру ляльок Микола Варцаб'юк бере участь у новому проєкті «Україна неймовірних людей» на телеканалі ТЕТ.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Новий інтер’єр та новий логотип: волинський театр ляльок відкрив сезон (фото)
• Маленьким лучанам показали «дуже невихованого кота» (фото)
• «Я боюся легковажності», – новий очільник луцького театру ляльок Вадим Хаїнський (інтерв'ю)
• У Волинському ляльковому театрі – новий керівник
• «Час інший, вимоги суспільства інші, репертуар інший», – режисерка луцького театру «Гармидер» (фото, відео)