Унікальний зодчий

Зодчий Юрій Бородін, який за життя спроектував чимало відомих на Волині споруд у стилі «сталінський ампір», воював на фронті і був репресований органами радянської влади.

Панівним у радянській архітектурі 1930 – середини 1950-х рр. став стиль, який отримав назву «сталінський ампір» (від французького empire – буквально «імперія», «імперський»). Основними рисами цього стилю стали монументалізм, ансамблева забудова вулиць і площ,  використання архітектурних ордерів тощо.

Про це пише Сергій Єфімов у Волинській газеті.

Найвідомішою будівлею «сталінського ампіру» у м Луцьку є сучасний головний корпус Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, що на пр-ті Волі. Зараз тут розміщується, власне, сам університет, а також частково площу займає редакція газети «Волинь-нова».

До другої половини серпня 1991 р у споруді одноосібно знаходився  адміністративний будинок Волинського обкому КПСС, на вході в який цілодобово чергували міліціонери, а сучасний проспект у 1957–1991 рр. мав іншу назву – вулиця Лєніна. Це – короткий екскурс в історію для представників молодого покоління, бо старше й так про це не забуло.

Але мало хто знає, що архітектором, за проектом якого відповідно до генерального плану  у 1954–1958 рр. було створено цю будівлю, а також комплекс площі, де зараз стоїть пам’ятник Тарасу Шевченку, а колись навпроти був монумент вождю світового пролетаріату (де нині фонтан), був відомий луцький зодчий Юрій ( Георгій) Васильович Бородін (1911–1977 рр.). Талановита людина з нелегкою життєвою долею...

 

 

На жаль, про Юрія Бородіна, який був у 1950-х роках головним архітектором м Луцька, відомо не так вже й багато.  Він народився у м  Вільно (тепер – Вільнюс, столиця незалежної Литви, колись – місто в царській імперії) 1911 р. До речі, у 1920–1939 рр. Вільно, які Західна Україна включно з м Луцьком, входили до складу Польщі. Сучасна литовська столиця була захоплена поляками в жовтні 1920 р., а українські та західнобілоруські землі потрапили під контроль Варшави  на підставі договору 1921 р. між Юзефом Пілсудські та Владіміром Лєніним. 

Як стверджує Олександр Сергеєв,  який у 1970-ті працював інженером у Волинському обласному відділі у справах архітектури та будівництва, Юрій Бородін спочатку навчався в університеті м Гента (Бельгія), а згодом закінчив ще й архітектурне училище у м Варшава (1936 р.), отримавши фах інженера-будівельника. По розподілу був направлений до м. Луцька. Отже, на відміну від більшості луцьких архітекторів повоєнного часу, Юрій Бородін мав до 17 вересня 1939 р. громадянство Другої Речі Посполитої.

Після того, як Західна Україна увійшла до складу СССР, Юрія Бородіна та його брата було відправлено у заслання до Казахстану. Його  батьків теж було депортовано в райони Крайньої Півночі. Про їхню подальшу долю він нічого не знав. Мабуть, загинули від холоду і голоду…

Про Юрія Бородіна ділиться спогадами архітектор Святослав  Сухоставець, який народився 1947 р. у м. Овруч Житомирської обл. Протягом 1969-1975 рр. він працював техніком у Волинському обласному відділі по справах будівництва та архітектури, далі – у проектних організаціях Луцька, Рівного та Києва. 1979 р. закінчив Київський інженерно-будівельний інститут, він – автор проектів «Варшавського ринку», спорткомплексу Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою та інших споруд та будівель м Луцька.

 «Ми з ним зблизилися тому, що наші батьки були репресовані, і в той час його брат був ув’язнений.  В мене склалося уявлення, що він – надломлена людина. Потім я зрозумів: це риса усіх, хто пройшов радянські табори та в’язниці», – пригадує Святослав Сухоставець.

До речі, з початком нападу гітлерівців на СССР у червні 1941 р. Юрія Васильовича було мобілізовано в РККА. Усю війну він будував мости та дороги, а після 9 травня 1945 р. – повернувся в рідний Луцьк, де продовжив свою працю як архітектор.

 

 

1952 р його було призначено головним архітектором міста. На той час в Кремлі всю повноту влади тримав у своїх руках ще всесильний Іосіф Сталін, який помер 5 березня 1953 р. У тому ж році з’являється вищезазначений проект обкому КПСС. Будівля у стилі « сталінського ампіру», побудована вже після смерті самого Іосіфа Сталіна. Ноу-хау цього проекту, за твердженням Олександра Сергеєва, стало використання у будівельному розчині вапняка, що додавало будівлі дуже хорошої ізоляції.

Згадує Святослав Сухоставець:

«Після закінчення війни Юрій Бородін працював в проектній конторі «Горсєльпроект» разом із Юровською та Рейтером. Ця контора знаходилася у Замку Любарта в шляхетському домі. В той же час у замку знаходилася автоколона вантажних автомобілів. Він згадував, що чиновники пропонували розібрати замок для цегли на будівництво інших будівель. 

Юрій Васильович також розповідав, як захищав у Києві проект обкому партії і майдану біля нього, за вимогою партійців вносив зміни за одну ніч.

З ним ми проектували кафе «Цуманські джерела». Я особисто, наприклад, на цьому об’єкті проектував піддашок і спуск до джерела. Також проектували пам’ятник воїнам Брусиловського прориву буквально через дорогу від ресторанного комплексу, це с. Ромашківка Ківерцівського р-ну. Пам’ятний знак на в’їзді до братської могили ще стоїть, а от дерев’яна капличка, запроектована Юрієм Бородіним, давно спалена…».

Юрій Бородін також проектував так званий «Дім репатріантів». Той , що з’єднаний аркою з колишнім кінотеатром «Хроніка». Цей будинок проектувався для українців з Канади і Аргентини. Українці приїхали, повіривши пропаганді про щастя в достаток в СССР, подивилися, як воно насправді, і хто, як зміг, втекли назад. А в цей дім заїхало партійне керівництво… 

 

 

«Юрій Бородін розповідав, як проектував луцькі мости – вони усі були дерев’яні. Як із допомогою міліції затримували людей і автомобілі до мосту, а потім фотографували їх усіх на мосту, доводячи цим необхідність будівництва. Бородін розповідав мені, що основна перспектива будівництва житла у м. Луцьку – це старий аеродром (потім пр-кт «Правди», тепер – пр-т Грушевського). Дуже критично Юрій Васильович ставився до проекту залізничного вокзалу і п’ятої школи ( на могилах воїнів Першої світової війни). Але цей квартал проектував Анатолій Сулівін, «прив’язував» типовий проект обласної лікарні», – додає Святослав Сухоставець.

До речі, фронтовик Юрій Бородін був і співавтором проекту луцького меморіалу «Вічна Слава».

Юрій Васильович відомий також як художник та графік. Згадує Святослав Сухоставець:

«Він запрошував мене додому на чай, показував свої акварелі. Після його виставки спочатку в архітектурі, а потім у домі художника, усі архітектори поховали свої роботи – рівень його робіт був супер. Почаїв, Київ, Новгород, Львів, Підмосков’я, фронтові акварелі, – взагалі кращих акварелей я більше не бачив. Ця техніка дуже тяжка, і не кожному дано її освоїти. Вдома у Бородіна мене вразила велика ваза, заповнена акварельними пензлями: колонованими і біличними… У пошуках його малюнків та інших матеріалів ми заходили до його квартири ( вулиця Радянська, 18), де він мешкав, з архітектором Євгеном Ходаковським, але нічого не находили… До речі, він мені запропонував, коли я проектував канал в Центральному парку, виконати острівець, що я і зробив.».

На жаль, невідомо, як звали дружину Юрія Бородіна. За словами Олександра Сергеєва,  донька Юрія Васильовича – Алла (1937 р) навчалася у Луцькій школі № 8, яку закінчила з золотою медаллю.

Юрій Бородін пішов із життя 1977 р, похований на кладовищі у с Гаразджа Луцького р-ну. 

Він здійснив величезний внесок у розвиток архітектури та будівництва на Волині. Видатні луцькі архітектори  Василь Маловиця, Ростислав Метельницький та інші дуже високо оцінювали творчість та людські якості цієї талановитої, видатної людини: репресованої, з родини «ворогів народу», якій довелося будувати обком компартії в стилі «сталінський ампір»…

На фото автора, з архіву Світлани Андрейчин – доньки архітектора Ростислава Метельницького та Романа УСТИМЧУКА: службове посвідчення Юрія Бородіна; новий пам’ятник Тарасові Шевченку на тлі колишньої споруди обкому КПСС; архітектор у зрілому віці; могила Юрія Васильовича.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

• Волинська філія Діпроміста. Історія будівництва області (фото)
• Як і чому змінювалися назви луцьких вулиць: історія (фото)