Один день з життя медсестри

Сьогодні на зміну медсестра прийшла невиспана. Кави удома випити не встигла, а у лікарні немає можливості. Вона дуже поспішала, адже зранку зазвичай на дорозі пробки. А права запізнитися вона не мала. У дитячому відділенні кишкових інфекцій Волинської обласної інфекційної лікарні її чекало багато маленьких дітей. Хтось – з острахом, адже батьки часто нею лякають своїх дітей: «Ану, заспокойся, бо зараз прийде медсестра і зробить тобі укол». Старші діти уже не бояться. Знають, що медсестра не робить укол тому, що вона так хоче, а тому, що так треба, аби бути здоровішим.

Сьогодні у медсестри, як і кожного дня, багато справ. Спокійно тут не буває. У кожній палаті, а їх десятки, лежить по кілька хворих маленьких пацієнтів. Потрібно набратися терпіння і до кожного знайти підхід. Це важливо. Це неправда, що тут вона просто працює. Що вона холоднокровна і доволі просто робить свою роботу. Якби ж то хто тільки знав, що їй так само боляче ставити дитині катетер у маленьке рученя. Їй неймовірно прикро, коли це вдається зробити з третього, а то й четвертого разу. Рученя маленьке, дитинка кричить, важко знайти вену. Це не в медсестрі проблема, це не вона безрука, як її неодноразово обзивають батьки. Просто у дітей бувають такі вени, просто дитину налаштували так, що тут погана медсестра і дитині зроблять боляче.

Зібравши усю свою силу волі у кулак, медсестра з посмішкою заходить у наступну палату до іншого маленького сонечка. Вона не має морально права показати, що їй образливо було у маніпуляційній слухати якісь звинувачення у свій бік. Адже насправді вона намагалася зробити усе якомога краще.

У палаті медсестра з посмішкою питає:

– Ну і як у нас тут справи? Що хорошого ви мені розкажете?

Сьогодні медсестрі потрібно поставити тридцять крапельниць. У кожного пацієнта – по три препарати. Тільки-но вона підійшла до поста, як знову хтось натиснув кнопку виклику. Вона усе мріє придбати крокомір. Цікаво, скільки кроків вона робить за добу? За весь день вона практично не сідає. Часто їсти доводиться стоячи. По-всякому бувало. Інколи й стоячи їсти не виходить. Пацієнтів завжди дуже багато. Тому вони не можуть чекати, доки медсестра наїсться.

Принести і занести крапельниці, змінити їх, зібрати ліки, двічі на день зробити ін’єкції у кожній платі – це не легко. Особливо – морально. Бо це не просто пацієнти, яким болить. Це – діти. А їм болить удвічі.

Ніч у медсестри була неспокійна. У відділення під ранок поступило аж п’ятеро нових пацієнтів. Один з них – у важкому стані. До ранку ставила катетери, робили ін’єкції, заселяла по палатах, давала рекомендації, дивилася, чи все у них добре. 

І уже шоста ранку. Спати ніколи. Пора йти збирати ліки і питати у кожного, як минула їхня ніч.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.