Про життя "до" і "після"

Скучила за вуличною кавою. За тим особливим смаком та атмосферою по дорозі на роботу.

Скучила за тим, коли щовечора крокомір офіційно сповіщав мені, що у мене вже є 10 тисяч кроків.

Скучила за тим, що можна йти по дорозі слухати подкасти. Про що завгодно. Або музику.

Скучила за «Добрим ранком» від знайомого таксиста, який щоранку стояв у центрі.

Скучила за вибором: підніматися на третій поверх пішки (та щоб їх, ті зайві кілограми) чи їхати ліфтом (але ж маю таки клаустрофобію).  

Скучила спізнюватися, поспішати, дивитися у очі, перекидатися жартами, зустрічати знайомих та зачеплятися за цікаві розмови на вулиці.

Карантин.

Зрозуміла, що менша донька, певно, теж буде малювати. Раніше цього не помічала.

Відчула, що кава удома, якщо пити, не поспішаючи, має набагато м’якший смак.

Ніколи не думала, що у нашому дворі стільки білок. Була приємно здивована.

Купила гітару, про яку так давно мріяла.

…Не встигала. Не бачила. Спішила. Життя розділилося на «до» і «після». І ніколи уже не буде таким,  як раніше. Виділилися пріоритети, такими трепетними стали обійми, такими важливими стали телефонні дзвінки і люди, які не поряд.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.