Жаба в животі та кліщі-скарабеї: дещо про дивні дитячі страхи

Я страшенно боюся кліщів.

Це не звичайна відраза, і навіть не страх підчепити якийсь енцефаліт. Ні. Це один із тих дитячих страхів, який не потребує логіки, не потребує пояснення, сковує і ганяє мурашки по тілу. 

Я точно пам'ятаю, коли він зародився. Мені було 10 років, і я вперше у своєму житті поїхала з бабусею на Волинь. Це було тепле сонячне літо. Ми гуляли лісом на Старовижівщині. Аж ось сестра моєї бабусі каже: "стережися кліщів. Вони в нас хитрі і швидко залазять під шкіру". Про кліща я тоді почула вперше в житті. А з комах, які залазять під шкіру, знала тільки скарабеїв із фільму "Мумія". Чи треба казати, що я була в тому лісі найобережнішою людиною? 

Минуло багато років, перш ніж я побачила справжнього кліща. Це був вгодований кількаденний комаха в шерсті одного вуличного пса. Попри стрьомні чіпкі лапки і величезний відразливий мішок із висмоктаною собачою кров'ю, він був швидше гидким і жалюгідним, аніж страшним. Однак, і досі, коли чую слово "кліщ", найперше згадую отих кіношних скарабеїв із глибин єгипетських гробниць фараонів.

Таких "страшків" родом із дитинства у житті безліч. Усвідомити їх вдається не одразу, бо логічних причин боятися ніби і нема. Ось ти проходиш повз красивого коня – а ось наступної миті здригаєшся, коли він просто іде собі поруч із тобою у своїх конячих справах. І смутно пригадуєш, як колись давно мама застерігала не підходити до коней, бо дядька з сусідньої вулиці такий убив одним ударом задньої пари ніг... 

Я не їм не достиглих фруктів, бо в дитинстві мені завжди казали, що від  них у животі виростають жаби. Зараз це здається смішним, але колись я реально просила батьків послухати, чи ніхто не квакає в моєму животику після не зовсім червоної черешні. 

Всі ці страхи колись зробили свою справу – дозволили мені дожити до поважних 25, з висоти яких я можу сміятися кліщу в його маленьке хітинове обличчя. Але навіть зараз вони грають зі мною злий жарт кожного разу, коли вже доросла я стикаюся віч-на-віч зі своїми дитячими небезпеками. І після довгої прогулянки лісом, полем чи газоном, гарячої літньої ночі я не змикаю очей, прислухаюся до свого тіла і боюся серед тиші почути неголосне шарудіння комах, які риють свої життєві дороги углиб мого епідермісу. 

А чого боїтеся ви?

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією