Чекай, мамо, ми приїдемо...
– Мам, привіт! Ну що ти там? – у трубці старенького кнопкового телефону почула найтепліший у світі голос.
– Добре, доню. Як ти? Як Андрій, внуки мої як?
Дочка уже так давно не телефонувала. Господи, яка ж вона рада була її зараз чути. Як же вона чекала на дзвінок. А сама так досі і не навчилася телефонувати сама – так і не розібралася з тим телефоном.
– Андрій працює, Ангеліна – в школі, Влада – в садочку. А я – на роботі. Усе часу не було до тебе набрати.
– Коли мені своїх дітей покажеш? Хоч би фотографію їхню побачити.
– Ма, не починай. Ти ж знаєш, що у нас купа роботи. Он я круте замовлення отримала, Андрій з ранку до ночі на роботі. Ми самі тих дітей не бачимо. На море треба встигнути поїхати, літо кінчається.
– Аааа, ясно, Таню. Ясно, доню. Ну...аби здорові були. Я ж до тебе в місто не приїду. Куди мені: з села – у місто.
– Мам, тобі ж 90 буде. На ювілей обов’язково приїдемо. Всі. І відсвяткуємо. От і внуків побачиш. Розкажи, як твоє здоров’я, – спитала Таня.
– Ну яке здоров’я в 90? Але ходжу помалу. Город же у мене біля хати, сад, а мальви які, Таню. Ти любила їх. Ростуть такі, що до стріхи дістають, – розповідала мати. А в самої сльози покотились по щоках. – Все добре. Тільки серце щемить. Боляче жити одній.
– Мам, та кидай ті городи. Вони тобі треба, скажи? А ми приїдемо. Справді. Зайняті, зрозумій. Ти чекай і ми приїдемо.
…Таня років 7 уже не приїжджала у рідне село. А мати все її чекала. Як школу закінчувала, сказала, що ніколи не буде жити у Богом забутому селі і сидіти в городі не буде. Так і вийшло: пішла вчитися, вийшла заміж за далеко не бідного чоловіка. Матері один раз його показала. Приїхала якось з ним увечері на такій великій машині. Потім дітей народила. Двох. Бабуся їх ще не бачила. Все обіцяла дочка привезти...
Але так і не привезла – на ювілей до матері Таня не встигла.
...Старенькі люди часто одягаються тепліше. В’язані кофти можуть вдягати навіть влітку. "Дивакуваті", – думаємо ми. А в них, мабуть, просто дуже мерзне душа.
Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.
