Поділитись:

15 пласких питань психологам

Вівторок, 23 квітня 2019, 20:00

Бувають моменти у житті кожної людини, коли вона самостійно не може впоратися з тією чи іншою проблемою. Тоді ми звертаємося за допомогою до спеціалістів: психологів або психотерапевтів. Аби вилікувати душу.

Напередодні Всеукраїнського дня психолога, який відзначається 23 квітня, «Конкурент» поставив кілька запитань психологам. Нам відповідали психолог, голова ГО «Асоціація психологів України «Разом заради майбутнього», член Ради Правління Національної психологічної асоціації (НПА), м. Тернопіль Ігор Лубківський; психолог, психотерапевт  м. Київ Володимир Гаріпов; психолог м. Київ Володимир Левицький; тренер, психолог, гіпнолог, тілесно-орієнтований терапевт м. Київ Аліна Котенко; практичний психолог, кандидат психологічних наук, доцент, м. Київ Ігор Ульяніч; психолог Сергій Антонюк та особистісноорієнтований психотерапевт, реєстровий психотерапевт УСП, практичний психолог, м. Київ Владлена Дмитрієва.

1.Навіщо мені психолог, якщо я нормальна?

Так кажуть про себе всі невротики. Якщо серйозно, ми в тій чи іншій мірі потребуємо погляду на ситуацію з іншого боку. Зазвичай для цього ми використовуємо своє найближче оточення. Але чи не краще таку допомогу отримати від фахівця, емоційно дистанційованого від проблеми?

Ми ж всі умовно нормальні. Для людини психолог буде корисний тим, що зможе допомогти вийти на новий рівень розуміння себе. А це, своєю чергою, дасть можливість вийти на новий рівень життя.

2. Чим психолог відрізняється від психотерапевта і психіатра?

Психолог – це людина, яка отримала вищу психологічну освіту. Ця освіта дає йому, з одного боку, формальне право працювати в різних організаціях. Наприклад, у дитячих садочках, школах, лікарнях, в’язницях. Коли потрібно виконувати умовно статистично-наглядову роботу за якимось персоналом.  А з іншого боку –  це якісь базові знання і розуміння того, що таке психіка, як вона влаштована, як розвивається, змінюється, її особливості.  Але нема ніяких прикладних навик, як з цим працювати.

Щоб стати психотерапевтом, потрібно отримати додаткову освіту. В Україні не вчать цьому, немає спеціального диплома психотерапевта. Є професійні спільноти, де проходиш тривале навчання.

Хоча, згідно з європейськими стандартами, тепер вже в якості базової освіти допускається або будь-яка медична, або будь-яка гуманітарна освіта. Крім того, психотерапевт обов’язково має працювати в якомусь одному визначеному напрямку психотерапії, а не в усіх одразу. Наприклад, у зв’язку з війною, багатьом психотерапевтам довелося освоювати спеціальні методи роботи з травмою або здобувати навички кризового консультування.

А психіатр – це лікар, який працює в клініці з патологіями і займається медикаментозним лікуванням.

3. Психологи вправляють мізки близьким?

Психологи нікому не вправляють мізки. Якщо є потреба в операції на мозку, її робить нейрохірург.

Але якщо називати консультацію «вправляння мізків», то тут все залежить від досвідченості і особистості конкретного психолога. Початківці можуть це робити. Більшість досвідчених психологів цього не роблять, поки близький сам не попросить.

4. Куди з голови дівати історії клієнтів?

Нікуди. У психологів в голові навіть буває така алегорія  – «в мені живуть чужі історії». Але зазвичай це не дуже напружує, навіть навпаки – додає якесь відчуття вибраності. Як писала живий класик психоаналізу Ненсі Мак-Вільямс, щоб бути хорошим психотерапевтом, треба мати дещо нездоровий інтерес до чужого життя. Тобто в професію зазвичай саме такі люди і йдуть. Їм це цікаво, вони отримують від цього задоволення. Ця ж Ненсі Мак-Вільямс писала: «Якби я хотіла обрати якусь іншу професію, щоб протягом одного життя прожити декілька, я б не змогла знайти професію кращу». І це дійсно унікальна можливість – прожити з клієнтом його життя. В усякому разі – це точно цікавіше, ніж дивитися якісь там розважальні шоу по телебаченню. Крім того, якщо ти пропрацьовуєш якісь власні проблеми (проходиш власний досвід), чужі історії тебе починають зачіпати трохи менше, ніж раніше. Хоча так, таке теж іноді буває, коли історія клієнта може зовсім вибити тебе з колії. Тоді психологи (психотерапевти) самі йдуть на консультацію до іншого психотерапевта, наділеного відповідною кваліфікацією, – супервізора. І там приводять себе в порядок. Крім того, існують також групові супервізії, інтервізійні групи (група рівних) та Балінт-групи. Там психологи (психотерапевти) діляться між собою цими історіями, але так, щоб клієнта при тому ніяк не можна було ідентифікувати. Тобто не називаючи таких його даних, завдяки яким його якось можна було б впізнати, іноді для цього навіть змінюючи його ім'я, вік, місце проживання.

5. Чи є у психологів свої психологи?

Так. Всіх методів сучасної психології освоїти просто неможливо, будь-якому психологу завжди є чому повчитися у колеги. Тому нерідко одні психологи ходять на навчання до інших, де, знову ж таки, перебувають в якості звичайних клієнтів. Крім того, проводяться різноманітні семінари та науково-практичні конференції, а нерідко, навіть досягнувши певного професійного рівня, все-одно доводиться знову йти вчитися в навчальні проекти, щоб навчитися ще чомусь. Психологія – це наука, в якій все життя доводиться вчитися.

Обов’язково потрібно мати і свого психотерапевта. Це передусім потрібно для того, щоб психолог не запихав у голову своїм клієнтам щось своє.

6. Коли «сезон» у психолога?

Немає такої закономірності. Однак коли народ бідніє, як-от через зростання комунальних тарифів, зазвичай клієнтів стає трохи менше. Просто тому, що ми привчені задовольняти своє психічне, та й навіть духовне життя за залишковим принципом. Або відкладати проблему до тих пір, поки вона не стане взагалі нестерпною.

Хоча є умовна сезонність – весняне і осіннє загострення. Це обумовлено лише тим, що змінюється фон – є таке поняття в психології. Це все, що відбувається навколо людини, звісно, на неї впливає. Коли починається осінь, вона трошки приводить до депресії. Коли було тепло, сонечко, а тут стало холодно і неприємно. Роботи більше стає зазвичай. Тому так.

7. Як розпізнати в натовпі маніяка?

Він вимащений кров'ю, з ножем у руці. Жартую. Це міф, що психолог може за зовнішнім виглядом або виразом обличчя "читати" людину, як книгу. Максимум – можна зробити деякі припущення. Досить подивитися відео із серійними вбивцями: Едмундом Кемпером, Тедом Банді та іншими. Ззовні вони можуть бути усміхненими, харизматичними, турботливими. Ззовні вони такі ж, як ми.

Психічнохвору людину іноді можна розпізнати, але навіщо це вам? Навіть фахові психіатри в результаті тривалого обстеження не завжди здатні поставити правильний діагноз. Крім того, психопатії взагалі дуже важко діагностуються. Однак в більшості випадків це й не потрібно. Світ реагує на наші запити, тому якщо пропрацювати себе і свої комплекси, шансів зустріти маніяка буде набагато менше. Це, до речі, знову ж про те, навіщо нормальній людині психолог. Та просто для того, щоб краще зрозуміти себе і свої підсвідомі прагнення, щоб убезпечити себе від чогось, ймовірно, поганого.

А маніяк – це хвора людина. Але якщо у нього хороший інтелект, його буде складно розпізнати в натовпі. Єдине, що їх виділяє, – всі, що відбулися як маніяки, з дитинства отримували насолоду від мук живих істот.

8. Депресія – це хвороба чи відмазка?

Якщо ми говоримо про важкі форми депресії, коли, грубо кажучи, людина лежить зубами до стінки і їй нічого не хочеться, то це є захворюванням.

Хоча і так буває, і так. Але важливо розуміти, що є два різні підходи до розуміння проблеми депресії. Депресією в побутовому плані називають просто поганий настрій і небажання щось робити, яке іноді може тривати достатньо довго. Іноді це може бути й відмазкою. Але в переважній більшості випадків навіть тоді людина все одно має на це право. Просто, можливо, не знаходить іншої можливості, щоб якось потурбуватися про себе, інакше, ніж заявивши, що в неї депресія. Або щоб позбутися чиєїсь надокучливої уваги.

Але є депресія і як хвороба. Щоб відрізнити її від першої, умовно кажучи, «побутової» депресії, іноді її ще називають «клінічною». Зазвичай її діагностують тоді, коли вона триває більш як півроку і не пов'язана з якимись конкретними неприємними життєвими обставинами чи подіями. Але для того, щоб діагностувати клінічну депресію, необхідний фаховий навіть не психотерапевт, а психіатр. Тобто якщо у вас вже більше як півроку триває поганий настрій і ви не знаходите його причин, тоді, можливо, вам і справді варто перевіритися у психіатра. Так, про всяк випадок.

Однак  існує ще й  цілий ряд депресій, що займають, так би мовити, проміжне місце. Ними якраз займаються психологи і психотерапевти. Наприклад, це можуть бути сезонні депресії; депресія, пов'язана зі смертю близької людини або з крахом якихось життєвих цінностей чи орієнтирів; депресія, що може виникнути внаслідок розлучення або невдалого кохання; післяродова депресія та інші. В усіх цих випадках, на відміну від клінічної депресії, причина поганого настрою зазвичай достатньо яскраво виражена та зрозуміла. Принаймні самій людині.

9. Усі психологи щасливі?

Ні. Тут, як в фільмі «Матриця», – не факт, що після того ти станеш щасливішим, але факт, що після того будеш краще розуміти життя. Просто багато наших проблем не завжди залежать від нас самих. Тому не завжди вдається так легко стати щасливим. Деякі наші проблеми можуть мати родові корені і йти з життя наших батьків, бабусів-дідусів і навіть більш віддалених родичів. Деякі залежать від стану справ в державі. Наприклад, важко бути щасливим в країні, де йде війна. А деякі наші проблеми залежать від нашого психосоціального оточення, яке теж вдається змінити далеко не завжди. Але що точно – психологія дає можливість іноді розуміти трохи більше за інших людей. І це надихає. Крім того, смію припустити (на жаль, немає такої статистики), що психологи, напевно, все-таки рідше потрапляють в усякі халепи і навіть в нещасні випадки. І, що вже точно, – здатні легше переносити чужі історії. Наприклад, ми з колегами вже не перший рік працюємо з нашими родинами загиблих воїнів і знаємо всі їхні історії. В той час, як звичайну людину навіть одна така історія може вибити зі звичної колії всерйоз і надовго. Або й навіть травмувати на все життя.

10. Як вибрати хорошого психолога?

Приблизно так само, як фен для волосся. У нього повинен бути сертифікат якості (відповідний диплом) і позитивні відгуки. За кілька перших зустрічей з психологом ви повинні отримати якісь зміни в напрямку бажаного результату. Якщо такої динаміки не спостерігається, краще змінити фахівця.

Ви можете обійти шістьох різних авторитетних і дорогих психологів, а в кінцевому результаті вам допоможе якийсь молодий і недосвідчений. Але той, що підійде саме вам. Тому насамперед тут варто орієнтуватися на якісь власні внутрішні відчуття. Однак якщо хочете якось додатково підстрахуватися, то добре обирати того психолога, який, крім вищої психологічної освіти, має ще й додаткову освіту в якомусь з обраних ним напрямків психотерапії. В принципі байдуже, в якому саме. Однак, якщо ви схильні менше говорити про свою проблему, тоді вам краще обирати тілесного терапевта або арт-терапевта. А якщо хочете саме поговорити, то когось з «класичних» напрямків – психоаналіз, гештальт-терапія, клієнт-центрована терапія. А якщо хочете поєднати і одне (розмову), і друге (дію), то шукайте психолога-психодраматиста. Крім того, один психолог іноді просто не може охопити весь спектр людського життя, тому обмежується тією ділянкою роботи, яку знає і вміє робити. Ну, скажімо, дитячі психологи – то зовсім окремий вид спеціалізації. І якщо психолог чудово працює з дорослими, то ще не факт, що він буде знати, що робити з дітьми.  Це ж саме стосується і роботи з сімейними парами. З ними теж працюють далеко не всі психологи. Крім того, варто розуміти, що з деякими специфічними проблемами теж можуть працювати не всі психологи. Наприклад, це стосується післяродової депресії, роботи з вагітними і підготовкою до майбутнього материнства, роботи з втратами (смертю близького родича), роботи з залежностями. Тому якщо ви здатні наперед сформувати свій запит до психолога, то краще зразу по телефону уточнити, чи працює він саме з вашою проблемо чи ні. І якщо ні, він просто перенаправить вас до свого колеги. Це теж нормально і  в тому теж немає нічого страшного.

11. Скільки коштує прийом у психолога?

Це залежить від кількох факторів. Від середнього рівня цін в кожному конкретному місті, від кваліфікації психолога і від того, з яким саме запитом доведеться працювати. Крім того, достатньо дорогою є робота із залежностями. Тому що для самого психотерапевта це достатньо важка, виснажлива і довготривала робота. І не всі за неї хочуть братися. Тут мова вже може йти про тисячі гривень.

А загалом непоганого психолога-початківця в якомусь обласному центрі можна знайти за 300-400 гривень. В Києві середня ціна 800 гривень. Хороший з психолог з великим досвідом – приблизно 1 200 гривень за один сеанс. 

12. За скільки сеансів можна «вилікувати» людину?

Ми не лікуємо клієнтів. І все залежить від того, з яким реальним запитом прийшла людина.

Зазвичай необхідно 5-6 консультацій, щоб було видно хоч якийсь результат. Якщо ж мова йде про якісь серйозні психотерапевтичні проблеми, то це може тривати й півроку-рік, або й навіть  кілька років.

13.Чесно: кому психологи розповідають історії своїх клієнтів?

Інколи – супервізорам, але так, щоб людину неможливо було ідентифікувати.

14. Яка найцікавіша фобія у людей?

Не фобії основні проблеми в людей. Зазвичай звертаються з чимось більш побутовим і приземленим.

15. З ким легше працювати: з дітьми чи дорослими?

Можна сказати, що, з одного боку, з дітьми легше, бо вони щиріші і рідше брешуть. А з іншого – важче, бо проблеми дорослих залежать лише від дорослих, а проблеми дітей нерідко пов’язані з їхньою сімейною системою. Зокрема, з їхніми батьками. А це батьки визнавати готові далеко не завжди. Дуже поширена батьківська позиція: «З нами все нормально, просто зробіть щось з нашою дитиною, бо вона неслухняна, погано вчиться, часто хворіє, тощо». Хоча насправді нерідко так дитина може реагувати якраз на щось, що відбувається сім’ї. Наприклад, на стосунки між батьком і матір’ю.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 



 

 

Надрукувати
мітки:
коментарів