Поділитись:

12 запитань про замінування і вибухи до волинського вибухотехніка Ігоря Заболотного (інтерв’ю)

Понеділок, 23 грудня 2019, 19:40

Луцьк цього року сколихнула серія псевдозамінувань. Певно, кожен житель міста пам’ятає евакуацію із торгових центрів, лікарень та навіть зоопарку. Всі ці та багато інших закладів пильно перевірялися командою вибухотехнічого підрозділу ГУНП у Волинській області під керівництвом начальника відділу Ігоря Заболотного.

Тож «Конкурент» поставив кілька цікавих та навіть нестандартних запитань досвідченому спеціалісту, який працює у підрозділі вже близько 17 років та знає про вибухівки все.


На фото Ігор Сергійович Заболотний

1. Цього року у Луцьку (та й в інших містах України) відбулося чимало псевдозамінувань. Як волинські вибухотехніки працювали у той період? Чи встигали досконало оглядати кожен об’єкт?

Працювали ми тоді в посиленому режимі. Ніхто не знав, що буде завтра. Повідомлення про замінування надходили упродовж дня. Бували випадки, коли на роботі з ранку до ранку.  Працювали доти, доки не перевіримо всі об’єкти. Забігав додому, сім’ю побачив, поїв, обійняв, поцілував – і пішов на роботу. А там знову виїзд. На жаль, нас (вибухотехніків) на той період  було небагато – тоді було п’ятеро на область, а обсяги роботи великі. Тож розбивалися на групи, нам допомагали придані сили Головного управління Національної поліції – це і екіпажі патрульної поліції, і працівники превентивної діяльності. Застосовували різні тактичні напрацювання для того, щоби максимально звернути увагу на всі об’єкти. Ми не могли проїхати повз якийсь об’єкт, не мали такого права, адже кожен виїзд на анонімне повідомлення розцінюється як бойовий.

Передусім,  пріоритетними об’єктами для перевірки були лікувальні, дошкільні і шкільні заклади. Словом, роботи вистачало.

2. Чи знайшли того, хто надсилав листи про ці замінування?

Тими, хто надсилав повідомлення, займаються інші підрозділи. Пошук псевдомінерів не входить до компетенції вибухотехнічного підрозділу, в правовому полі ми є лише практики, тобто нас цікавить технічний напрямок. Є команда на виїзд – ми поїхали, немає – сидимо на базі, пишемо якісь «дуже важливі папери», а коли є вільний час, то читаємо, вчимося, практикуємося.  

3. Кілька днів тому телефоном надійшло повідомлення про замінування ТРЦ «Порт Сіті». Це дуже великий об’єкт, де в ньому доводилося шукати вибухівку?

Усюди. Людська фантазія безмежна, хто його знає, де наш «друг» захоче закласти вибухівку.  Все залежить від того, який мотив у злочинця. Як правило, особлива увага приділяється котельням, електропідстанціям, газовим магістралям та місцям масового скупченням людей, а потім вже іншим приміщенням.  

Знову ж таки, вибухотехніки розпочинають роботу тільки після повної евакуації, а там вже за напрацьованою схемою: розбиваємося на групи, в кожній групі – пошуковий собака та представник закладу або організації, яка надає охоронні послуги. Після огляду ми проводили профілактичні бесіди як з працівниками охоронної фірми «Порт Сіті», так і з підприємцями. Просили їх звертати увагу на сторонні речі. А у разі виявлення – телефонувати «102».

Нас мало, але ми виконуємо великий обсяг роботи. Однак без допомоги охоронних фірм і тих же працівників це робити важко.

4. А де зазвичай ховають вибухівку?

Вибухівку, як правило, маскують. Це різноманітні коробки, пакети, іграшки тощо. В Україні були випадки, що закладали саморобні вибухові пристрої у смітники.

5. А саморобні вибухові пристрої – це страшна штука?

Так. Якщо конструкція вибухового пристрою вибухотехніку не відома, то розряджати контактним способом заборонено. Є багато датчиків цілі, серед поширених – це і радіокеровані, вібраційні, нахильні, часові і розтяжні. Люди, які розуміються у вибуховій справі і володіють знаннями у сфері радіоелектроніки, хімії, можуть без проблем виготовити саморобний вибуховий пристрій. Тому такі пристрої ми розряджаємо чи знешкоджуємо дистанційно. Всі інші стандартні боєприпаси для нас менш небезпечні, тільки за умови, якщо чітко знаєш із чим маєш справу і як з ним поводитися.

6. З якого віку можна гратися з вогнем?

Тут важко сказати. Якщо проаналізувати різні випадки, які траплялися з людьми, то, певно, це запитання на сьогодні відкрите.

Страшно, коли люди починають пиляти снаряди. Це вже проблема. За свою професійну діяльність я неодноразово виїжджав на такі вибухи на території Волині. Приїжджаєш на огляд місця події, а там – хаос, паніка, сльози, біда…

7. Розкажіть, чому не можна знайдені вибухівки зберігати як реліквію, а обов’язково треба передати фахівцю.

Це обов’язково! Якщо людина на городі, в полі чи в лісі знаходить боєприпаси часів війни, залишає їх на місці і повідомляє відповідні органи, то цим займаються підрозділи ДСНС. Як тільки людина бере цей снаряд і несе до себе додому, то за це вже є кримінальна відповідальність – за незаконне зберігання вибухових матеріалів, і тоді вже виїжджаємо ми.

Всі вибухові матеріали часів війни – це перша категорія, і вони вкрай небезпечні. Ці об’єкти тривалий час знаходилися в землі, корпус та підривник снаряду, міни чи гранати піддаються корозії. Відповідно, корозія негативно впливає на властивості вибухової речовини, якою споряджені боєприпаси. Більшість снарядів пройшли канал ствола, тобто вони були відстріляні, летіли в ціль, але не вибухнули. При цьому підривники знаходяться у бойовому положенні. Неправильні маніпуляції з цим снарядом можуть призвести до вибуху.

Тому ці снаряди транспортуються або підриваються на місці виявлення, якщо це можливо (ліси, поля, кар’єри). Якщо такі предмети виявляться в людному місці, то ми транспортуємо за усіма правилами.

8. У бойовиках, аби не трапився вибух, у вибухівках перерізають синій чи червоний дріт. В житті теж треба якийсь із цих дротів перерізати?

Дроти можна перерізати, але кольори не мають значення. І це робити можна лише тоді, коли ви на 100 % знаєте конструкцію цього вибухового пристрою. Якщо у вибуховому пристрої присутні різні радіодеталі, то краще нічого не різати, всі дії виконуються дистанційно. Пасток може бути багато. Словом, хочеться ще внуків побачити (сміється, – К.).

9. У яких випадках вибухотехніки одягають спецкостюми?

Одягаємо броню, коли є загроза вибуху. У пошукових цілях та для вилучення окремих видів боєприпасів використовуємо легкі бронежилети.  А вибухозахисний костюм КС-1 вітчизняного виробництва, який важить близько 30 кг, одягаємо в тих випадках, коли підходимо до підозрілого предмета. Поки в цьому «смокінгу» підійдеш до об’єкта, то можна втратити свідомість. «Сучасне пошиття», спека, відсутність вентиляції в костюмі створить всі умови для схуднення.

У нас цей костюм вже своє відходив. До речі, в окремих містах на озброєнні є новіші костюми. Це ЕОD 9 із вентиляційною подачею і більш зручні. Але ми дуже щасливі, що маємо хоч щось.

10. Який набільший вибух ви чули?

Найбільший вибух я чув, коли ми підривали 280-міліметрову фугасну реактивну міну часів війни, яку ми вилучали в селі Коритниця у 2017 році, якщо я не помиляюся. Згідно з методичними даними, вона споряджалася вибуховою речовиною масою близько 50 кілограмів, ще ми додали якійсь кілограм. Словом, підірвали ми цю міну на кар’єрі, і було всім весело.

11. Чи є у вибухотехніків відчуття страху?

Погано, коли у вибухотехніка немає страху. Адже тоді спеціаліст вже не аналізує алгоритм своїх дій. Краще сім разів відміряти і один раз відрізати. Звичайно, є хвилювання, і саме хвилювання заставляє тебе ухвалювати правильне рішення.  

Коли людина безвідповідально ставиться до своєї роботи, це, як правило, може закінчитися летально.

12. Чи є у вас історія, де ви думали, що можете загинути?

Як такої історії в нас ніколи не було і немає, на щастя. Ми робимо все, щоб не народилася така історія. Вчимося, практикуємося, і як кажуть: «Життя надається один раз і його потрібно прожити так, щоб не було боляче за безцільно прожиті роки».

ЧИТАТИ ТАКОЖ: 

 

Надрукувати
мітки:
коментарів
18 лютого 2020
17 лютого 2020