Поділитись:

Сортувати, як в Європі: коли кольорові баки з’являться у дворах українців?

Субота, 07 вересня 2019, 19:50

Ще 1 січня 2018 року Україна мала б перейти на роздільний збір відходів – коли набрали чинності зміни до закону «Про відходи». Сортування та новий підхід до управління відходами в цілому – серед зобов’язань у рамках Угоди про асоціацію з ЄС. Проте більшість українців і досі не бачать різнокольорових баків у своїх дворах та на вулицях міст, а головними драйверами сортування залишаються волонтерські проєкти. Пілотний проєкт масштабного роздільного збору сміття у Києві запустили лиш на початку серпня цього року. Кілька днів тому у Мінрегіонбуді розповіли, що планують встановлювати у громадських місцях автомати для збору пластикових та алюмінієвих пляшок – але поки що це лише ідея.

Про те, на якому етапі зараз впровадження обіцяних змін, що потрібно, аби сортування повноцінно впровадили у кожному місті, хто за це відповідає та про досвід міст і громад, які вже встановили у себе перші контейнери, пише  Medium.

Чому сортування не запрацювало?

1. Потрібне законодавство є, але поки що лише найзагальніші документи. 

Це Національна стратегія поводження з відходами до 2030 року (мета – знизити частку захоронення побутових відходів з 95 % до 30 %) та Національний план управління відходами до 2030 року. Для того, щоб закладені у них принципи запрацювали, потрібно прийняти низку законів: рамковий закон «Про управління відходами», розроблений згідно з рамковою Директивою ЄС про управління відходами, та декілька секторальних законів.

У рамковому законі закладено принцип розширеної відповідальності виробників продукції, який створює механізм фінансування роздільного збору відходів та переробки. Це стосується упаковки, в якій продаються товари, відходів електричного та електронного обладнання, батарейок, батарей та акумуляторів, потенційно у майбутньому – відпрацьованої оливи та шин.

Наталія Зайцева

«Проєкт цього закону [«Про управління відходами»] та низка інших, що прив’язані до нього та мають прийматися через пів року після його прийняття повністю готові. Але у зв’язку із завершенням повноважень попередньої Верховної Ради, усю процедуру погодження цих законопроектів доведеться починати «з нуля». Профільне Міністерство Мінекології повинне знову пройти погодження [рамкового законопроєкту] з усіма новими міністерствами. Ми не знаємо, хто буде міністрами і заступниками міністрів, як довго це буде відбуватися. Крім того, при Мінекології має бути створений спеціальний уповноважений орган по управлінню відходами, і ці інші законопроекти повинні йти вже від нього. Тому коли це станеться зараз ніхто не може прогнозувати.

Що стосується управління побутовими відходами, у Національному плані передбачено окремий законопроєкт про муніципальні відходи, куди входять побутові відходи. Як тільки буде прийнято рамковий закон «Про управління відходами» – протягом пів року після його прийняття ми розраховуємо прийняти окремий закон про муніципальні відходи»,  розповіла Наталія Зайцева, експертка Офісу підтримки та впровадження реформ Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України.

Національний план управління відходами також є «парасолькою» – регіони повинні будуть самостійно розробити власні плани.

Юлія Мігай

«Мінприроди розробило наказ, методичні рекомендації для регіонів, як формувати свої плани. У планах управління відходами має бути наданий загальний огляд потоків з різних джерел, починаючи від інформації щодо їх утворення та закінчуючи перевезенням. Також плани повинні містити прогноз щодо утворених у майбутньому потоків відходів», повідомила Юлія Мігай, головний спеціаліст експертної групи з питань співробітництва в окремих секторах економіки Урядового офісу з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України.

«Це дуже важлива частина системи, великі комплексні документи, які охоплюють не тільки оцінку поточного становища з відходами у регіоні, плани й стратегічне бачення дій. Це детальне прописування того, де знаходяться полігони, це впровадження роздільного збирання. Якщо роздільного збирання – то яких фракцій, якщо контейнери – то де які встановлюються. Кожен регіон має для себе максимально детально намалювати цю картинку. Більш того: потім цей регіональний план лягає в основу будь-якого інвестиційного проекту», – додала Наталія Зайцева.

2. Багато залежить від мерії. 

Розробкою законодавства займається Міністерство екології і природних ресурсів, та Міністерство регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства України. Впровадження цих новацій у кожному місті – відповідальність органів місцевого самоврядування. З березня цього року Кабінет міністрів остаточно передав на місця усі повноваження щодо управління побутовими відходами, включно з тарифною політикою (Постанова №318).

«Тепер уся система управління побутовими відходами, уся тарифна політика будується виключно на місцевому рівні. Коли ви питаєте нас, коли буде запроваджено роздільний збір відходів коли місцеві адміністрації вирішать, тоді й буде запроваджено. Усі козирі, всі важелі все у них в руках», – зауважила Наталія Зайцева.

3. Потрібні гроші.

Останнього «козиря» поки що бракує: для створення й обслуговування сортувальної інфраструктури потрібні чималі кошти.

Володимир Слабий

«Комплексно запровадити сортування, забезпечити фінансування за рахунок тарифів, за рахунок людей неможливо. Сортувальна інфраструктура потребує мільярдних інвестицій. Мова йде про 250–260 тисяч контейнерів одночасно це мінімум, і дуже багато сортувальних станцій. Органи місцевого самоврядування, це що передали на них [повноваження] воно вже передавалося, і воно не працює тому, що немає джерела фінансування.

Це питання не буде вирішене доти, доки не запрацює закон про розширену відповідальність виробників. Він передбачає, що все, починаючи з інфраструктури для збору, сортування і переробки, фінансується виробниками товарів в упаковці… Ми неодноразово подавали такі законопроекти – 5 разів [останній – у 2016 році], і вони не проходять, тому що є зацікавлені структури, які не хочуть цього», – розповів Володимир Слабий, голова Української пакувально-екологічної коаліції «УкрПЕК».

Чи буде кому переробляти зібрану сировину, якщо система запрацює?

Так – тому що зараз великим переробникам не вистачає вторинної сировини, яку збирають в Україні, і вони закуповують її за кордоном:

«В Україні достатньо сильна переробна галузь. Ми маємо 16 скляних заводів великої потужності, переробників пластику – близько 36, але таких, які дійсно працюють – близько 17. Ми буквально за 3 роки збільшили із 15 до 50 тисяч тонн переробки пластику. Але в основному працюють ці 17–16 заводів, а інші з’являються і потім зникають через нестачу вторинної сировини, або працюють нестабільно.

Багато наших підприємств закуповують вторинну сировину у Європі, саме пластик. Це ще тому, що Китай заборонив імпорт вторинної сировини, і Європа та Америка мають надлишок пропозиції на ринку вторсировини. Торік за один рік целюлозно-паперова галузь імпортувала з інших країн 355 тисяч тонн сировини, і заплатила за це близько 58–60 мільйонів доларів. Тобто, замість того, щоб ці долари інвестувати у нашу інфраструктуру збирання – ми платимо за сировину іншим країнам», – зауважив Володимир Слабий.

Сортування у цифрах: де це вже працює і як?

«Я бачу дуже гарну тенденцію: не чекаючи впровадження законів і всього іншого, місцеві громади багато роблять для того, щоб впровадити роздільний збір. У 2015 році у нас роздільне збирання було впроваджено у 398 населених пунктах. У 2016 році, таких населених пунктів стало уже 575. У 2017 році їх було вже 822, а у 2018 році – 1181», – повідомила Наталія Зайцева.

Щоправда, ці цифри не дозволяють побачити реальні масштаби. Щоб сказати, що сортування дійсно впроваджене – різнокольорові баки мають бути доступні для більшості мешканців.

«Є населені пункти з населенням 30–35 тисяч, у яких стоїть 8 контейнерів – і вони вважають, що у цьому населеному пункті запроваджено роздільне збирання» , – каже Володимир Слабий.

Але є міста і громади, де сортування справді працює.

Як розповів голова Печеніжинської об’єднаної громади Тернопільської області Ігор Довірак, послугу поводження з твердими побутовими відходами ми визначили однією з пріоритетних.

Голова Печеніжинської об’єднаної громади Тернопільської області Ігор Довірак

«За сприяння програми USAID DOBRE закупили 1362 індивідуальних контейнерів, що дозволило укласти відповідну кількість договорів. Це запобігає виникненню несанкціонованих сміттєзвалищ. Також одночасно розвиваємо послугу сортування сміття. Для того розмістили у громаді ряд сортувальних майданчиків. Зараз реалізували понад 80 тонн скла, понад 1,5 тонни пресованої PET-пляшки.

Перша проблема у цій сфері — недостатні тарифи. Я вважаю, що на законодавчому рівні потрібно запровадити місцевий щомісячний «сміттєвий податок». Для тих, хто сортує сміття — місцева рада приймає меншу ціну, хто не сортує — більшу. Якщо це зробити, за три роки ми забудемо про проблему сміття. Адже зараз сортування сміття в Україні не працює, тому що ринок вторинної сировини фактично відсутній. Друга проблема — відсутність полігонів, які б відповідали всім стандартам».

Досвідом поділився і голова Баштанської об’єднаної громади Миколаївської області Іван Рубський.

Голова Баштанської об’єднаної громади Миколаївської області Іван Рубський

«Баштанська об’єднана територіальна громада втілює проект «Впровадження інноваційної моделі поводження з твердими побутовими відходами». За кошти Державного фонду регіонального розвитку та міського бюджету ми купили два сміттєвози і 156 контейнерів, 56 з яких – для роздільного збирання сміття. Ми почали встановлювати їх біля дошкільних і загальноосвітніх закладів, амбулаторій, бюджетних установ, ОСББ. Ще один сміттєвоз купили за кошти громади, а за рахунок субвенції – придбали бульдозер», – розповів він.

У Вишгороді інфраструктуру для роздільного збору створила група компаній  з власної ініціативи. За роботу усього цього ланцюжка, від контейнерів до переробки, сплачує бізнес.

«Ми вирішили починати з пілотного проекту і не чекати на закон. Перший був запроваджений у кінці 2017 року у Вишгороді. На 30–35 тисяч населення, стоїть вже 240 контейнерів, і це ще не кінець. Їх вивозить спеціальна машина, потім відходи сортують і ми отримуємо вторинну сировину, яку можна передати на переробні підприємства, і за це навіть заплатять. Люди у своїх тарифах не сплачують за поводження з цими відходами. Їхня мотивація — якщо вони кинуть сировину у наші баки, то у загальний сірий контейнер для побутових відходів викидатимуть менше.

Контейнери — не найбільша частина роботи. Основна робота — з людьми: треба вчити їх, що саме і як кидати в контейнери», – розповів Володимир Слабий, голова Української пакувально-екологічної коаліції «УкрПЕК».

Фото із сайту ГО “Чисто.Вишгород”

Є приклади, коли сортувальну інфраструктуру запускають волонтерські ініціативи як «Україна без сміття» у Києві. Останнім часом бажаючих сортувати стало стільки, що станції проекту не справляються з навантаженням.

Ті, хто вже сортує, мають проблеми з реалізацією сировини: об’єми, які вони можуть зібрати, замалі для вигідної співпраці з переробниками.

«Переробники працюють з величезними об’ємами. Сировину для вивезення потрібно накопичити і належно упакувати. Якщо цей обсяг накопичується довго і потім цей один тюк вивозиться раз на місяць – це економічно невигідно. Тому потрібно охоплювати більші території – тоді з’являється обсяг. Але й тоді ця діяльність неприбуткова – чому й потрібна розширена відповідальність виробників, аби компенсувати ці затрати.

Чим швидше ми почнемо, тим краще. Європейські країни рухаються цим шляхом з початку 90-х років і планують вийти на 65 %–75 % переробки у 2030 році. Ми лише починаємо, але теж записали такі показники у нашій стратегії тому маємо поспішати», – зазначив  Володимир Слабий.

Тож залишається чекати, доки рамковий закон про управління відходами винесуть на розгляд Верховної Ради а за ним і решту “сортувальних” законопроєктів. Чи буде на це політична воля у нового парламенту та уряду, в якому тепер немає окремого Мінекології, – покаже час.

А що з полігонами?

За даними Мінрегіонбуду, кількість полігонів в Україні за останні роки майже не змінювалася, вона коливається між 5800- 6000. Проте зростає кількість несанкціонованих сміттєзвалищ: за останні три роки з’явилося приблизно 2,5 тисячі (штраф за створення стихійного сміттєзвалища зараз дуже символічний близько 170 гривень. Після прийняття закону «Про управління відходами» він стане суттєво вищим).

«Нацпланом передбачена підготовка нового законопроекту про захоронення відходів, відповідно до європейської директиви Landfill Directive, яка мала б привести справу до цивілізованого стану. З полігонами основна проблема у тому, що більшість із них давно відпрацювали свій ресурс і перевантажені. А сучасний полігон – це дуже дорого. Для того, щоб будувати такий полігон, нам потрібно значно підвищити тарифи на управління відходами. З різних причин, влада на це не йде. Наступний спосіб – залучити інвестиції. Поки що, з різних причин, вони не заходять.

Що можна робити і що робиться наразі? Полігони проходять паспортизацію. Це теж відповідальність регіонів вони самі приймають ці рішення, чи буде полігон закриватися, з подальшою рекультивацією, чи можливо зробити його більш безпечним. На багатьох полігонах вже будуються біогазові установки, які дозволяють використовувати газ, який утворюється, для виробництва теплової та електричної енергії», – розповіла Наталія Зайцева, експертка Офісу підтримки та впровадження реформ, Мінрегіонбуд.

Іван Рубський зазначив, що вони мають своє сміттєзвалище, яке обслуговує КП «Добробут». Щоб привести його до сучасних санітарних і екологічних вимог вони виготовили проектно-кошторисну документацію реконструкції, яка зараз проходить державну експертизу. Також на погодженні знаходиться санітарно-технічний паспорт полігону твердих побутових відходів, відповідно до якого ми плануємо збудувати полігон.

Ми б могли збудувати завод зі спалювання сміття, але нас стримує два фактори: відсутність співфінансування і те, що немає успішних прикладів таких заводів. В Україні ніде таке ще не працює. Тож ми вивчаємо питання, але поки що не ризикуємо», – зауважив він.

Яка перспектива зі сміттєспалювальними заводами?

Зі слів Наталії Зайцевої, будівництво сучасного сміттєспалювального заводу – це дуже дорого, від 200 до 600 мільйонів доларів.

«Щоб побудувати такий завод, потрібно бути багатою державою, або залучити дуже щедрих інвесторів. Перспективи залучення таких інвесторів ви можете оцінити, тому переважний спосіб управління відходами в Україні це захоронення на полігонах. Зробити сучасний, екологічно безпечний полігон це дешевше, і поки що ми збираємося йти цим шляхом, який нам доступний: закривати полігони, які відпрацювали свій ресурс і становлять небезпеку для довкілля, та будувати нові сучасні ємкі полігони», – вважає вона.

Із цим у місцевої влади будуть проблеми: люди неминуче виступатимуть проти того, щоби поруч з їхнім селом чи містечком з’явився полігон. Навіть сучасний.

«Виконавча гілка влади покладає відведення ділянок для твердих побутових відходів на органи місцевого самоврядування. Жодна громада не дає дозвіл на створення з усіма нормами цього полігону, і ніколи не дасть. Потрібно зміни до Земельного кодексу», – зазначив Ігор Довірак, голова Печеніжинської ОТГ.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

Надрукувати
мітки:
коментарів
21 листопада 2019
20 листопада 2019
13 листопада 2019
09 листопада 2019
07 листопада 2019
04 листопада 2019
30 жовтня 2019
10:17
28 жовтня 2019
24 жовтня 2019
22 жовтня 2019
16 жовтня 2019
11 жовтня 2019
08 жовтня 2019